Сармати ( УбсмЬфбй, Sarmatae) — загальна назва кочових скотарств племен (, , , та ін.), що розселилися в — в от на сході до на заході.

Джерело:

Сармати - (лат. Sarmatae), загальна назва іраноязичних племен, що розселилися в III в. до н.е. - IV в. н.е. в степах від річки Тобол на Сході до річки Дунай на Заході. Рання історія сарматів пов'язана з савроматамі, в середовищі яких склалися крупні союзи племен сарматів на чолі з роксоланамі, аланамі і іншими племенами. Основою господарства сарматів було кочове скотарство. Землеробством займалися сарматів, які осіли в районах з колишнім землеробським населенням. Серед сарматів йшло розкладання родового ладу і почало классообразованія, з виділенням багатій родоплеменной знаті, військових вождів і їх дружин. Широке розселення саоматов і їх рух на захід було викликане необхідністю придбання нових пасовищ, прагненням наблизитися до міст і землеробських районів для торгівлі і грабежів.

Своєрідною межею суспільного устрою сарматів, особливо в ранній, савроматський період, було високе положення жінок в сім'ї і суспільстві. Вони були не тільки хранительками вогнища і вихователями дітей, але і воїнами нарівні з чоловіками. Знатні жінки нерідко виконували почесні жрецькі функції. Показово, що в могилу померлої жінки, навіть дівчатка, нерідко клали, окрім прикрас, і предмети озброєння. Геродот відзначав, що їх жінки «їздять верхи на полювання з чоловіками і без них, виходять на війну і носять однаковий з чоловіками одяг. Жодна дівчина не виходить заміж, поки не уб'є ворога».

Поховання сарматів виявлені на величезній території - в Криму, в Поднепровье і Подунавье, в Прікаспії. Учені припускають, що назви деяких річок, наприклад, таких, як Дніпро і Дунай - походження сармата. Часто культуру сарматів розглядають спільно з культурою іншого кочового народу - скіфів.

Цікаво «повернулися» до історії сарматів в одній європейській країні. З середини XVI століття польські гуманісти починають висловлювати думку про те, що польська шляхта походить від сарматів, стародавнього степового народу, відомого з грецької і римської етнографії. У XVII столітті ця теза стала основою ідеології польської знаті — сарматізма (свого роду соціальний расизм: аристократія вважалася нащадками сарматів, а простолюддя — слов'ян і литовців). У мистецтвознавстві є спеціальний термін портрет «сармата»: впродовж XVII і XVIII сторіч польські аристократи бажали, щоб художники зображали їх «сарматами».