Реферат
На тему: ”Гетьман Пилип Орлик та його конституція”.
План
1.Вступ
2.Гетьман Пилип Орлик(1710-1742).
3.Конституція Пилипа Орлика
4.Присяга Гетьмана Орлика
5.Висновок
6.Список використаної літератури
Вступ
“Помаранчева революція” докорінно змінила імідж України в світі: досі малознана, чий образ був суттєво спотворений тринадцятилітнім періодом політико-правової невизначеності, культурно-економічної стагнації, зрощенням владних структур із криміналізованим бізнесом, вона вкотре проявила волю до самоствердження. Нова влада чітко визначила свої орієнтири — розбудова незалежної, вповні демократичної, соціально-спрямованої держави як невід'ємної складової європейського співтовариства. Тобто, “європеїзація України” є наріжним завданням її цивілізованого поступу.
Цікаво, що зазначена проблема не вперше постала перед українством. Пригадаймо двох найвеличніших його керманичів — Богдана Хмельницького та Івана Мазепу! В тіні цих харизматичних політичних діячів — постать не менш видатного українця: гетьмана у вигнанні Пилипа Орлика.
Вірний соратник і сподвижник І. Мазепи П. Орлик, зважаючи на досвід попередніх володарів булави, був глибоко переконаний, що без чужоземної допомоги Україні не визволитися з-під Росії. Лише військова коаліція західноєвропейських держав супроти Росії могла стати, на думку П. Орлика, вирішальною підоймою відродження Козацької республіки. Як справедливо зауважував ще в 1918 році український історик В. Різниченко, “життя Орлика — се одна безперервна європеїзація українського питання, як питання державно-межинародного...” Навіть тоді, коли політична європейська кон'юктура складалась надзвичайно зле для України і прихильники та друзі Орлика, бачачи марність його зусиль, покидали гетьмана один за одним, перебігаючи до царя, — він і тоді продовжував вірити і боротись за свою ідею, забутий, сам-один на чужині. “І власне цей незгасний ідеалізм, — підкреслює дослідник А. Єнсен, — робить такою симпатичною особу Орлика.” Мабуть, мав рацію В. Різниченко, коли в своїй монографії, присвяченій гетьману-емігранту, стверджував: якщо “...ми тепер дочекались часу, що українська справа... зробилась... європейською проблемою, то в великій мірі завдячуємо сьому Пилипові Орликові, котрий своєю невтомною працею, своїми заходами спопуляризував в Європі українську справу, підготувавши сим грунт до тієї постановки українського питання, в якому ми його бачимо тепер”.
А тому звернення до постаті П. Орлика — послідовного поборника незалежності України, одного з провідних творців першої в Європі демократичної “Конституції” — є актуальним і в суто політичному, і в науковому розрізах.
Гетьман Пилип Орлик(1710-1742).
За Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини ,майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці „мазепинці”,як їх часом називають історики,були першою українською політичною еміграцією.У 1710 р. вони обирають гетьманом у вигнанні Пилипа Орлика,що при Мазепі був генеральним писарем.Намагаючись завоювати собі підтримку,Орлик складае проект конституції-так званої Бендерської конституції. Нею він зобов`язувався обмежити гетьманські прерогативи ,зменшити соцільну експлуатацію,зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне і церковне відокремлення України від Росії у випадку якщо він здобуде владу на Україні.За підтримки Карла XII.
Орлик вступае в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні.Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився.Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи .Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії.Проте він не припиняв бомбардуватифранцузьких,польських,шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки ,спрямовані на звільнення вітчизни від „московського ярма”. . Субтельний О. Україна: історія - К.: Либідь, 1993
КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА
I
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога, славленого в Тройці.
Нехай станеться на вікопомну пам'ять та славу Запорозького війська і всього народу малоросійського.
Дивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, праведний у покарах як завжди від початку видимого сього світу, вивищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконня смиряє; одні уярмлює, інші звільняє; одні підносить, інші скидає долі. Так і народ бойовий стародавній козацький, який раніше називався козарський, спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі й на землі, і то так далеко, що цісар східний, бажаючи його собі довічно примирити, з'єднував подружнім союзом синові своєму каганову дочку , тобто, князя козарського. Потім, славлений у вишніх, той таки праведний суддя Бог через примножені неправди й беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизив, змирив і ледве не вічною руїною скинув долі, нарешті військовою зброєю Польській державі піддав через Болеслава Хороброго та Стефана Баторія, королів польських. І хоч недовідомий і постійний у правосудді своїм Бог, караючи, покарав рідних наших предків незчисленними тягарями, однак, не до кінця прогнівляючись і довіку не ворогуючи, а бажаючи вивести згаданий козацький народ до першопочаткової волі із підтяжного на той час польського панування, висунув ревного оборонця святого православ'я, стародавніх прав та вольностей військових вітчизни, подвижного гетьмана, славної пам'яті Богдана Хмельницького, котрий при всесильній Божій допомозі, при незламному сприянні найяснішого короля його милості, шведського безсмертної та вічно достойної пам'яті Карла Десятого і при повній підтримці зброї Кримської держави та Запорозького війська, а при своєму добророзумному промислі, визволивши працями та відвагами з польського підданства Запорозьке військо та уярмлений і утиснений малоросійський народ, піддався з ним добровільно
під самодержавну руку великих государів, царів та великих князів, повелителів росйських, сподіваючись, що Московська держава, як з нами єдиновірна, дотримає обов'язків своїх у договорах та статтях, відбитих та присягою стверджених і вічно