[33, с.165].

Костомаров довільно відводив у цьому процесі татарам роль, протилежну тієї, яку вони грали насправді: він говорив, що рабство, загальне для усіх, створене татарами в Росії, дало єдність роздробленої на долі країні Хану потрібно була ця єдність для більш зручного збирання данини [11, с.251].

Бестужев-Рюмін, не заперечуючи впливу татар на утворюючу Московську державу, особливо в області адміністрації і фінансів, дорікаючи С.М. Соловйова в недооцінці Карамзіна і Костомарова в перебільшенні впливу татар на розвиток російського життя, бачачи в цих думках «крайності», підкреслює непрямі наслідки татарської влади: відділення східної Русі від західної, зупинка в освіті, деяке огрубіння вдач. Однак і він, не будучи в стані перебороти представлення буржуазної науки, вважає, що поняття царської влади узяте Москвою не в татар, а у Візантії [11, с.251]. З цією ненауковою теорією запозичень згідні були і спеціально працювали по питанню про розвиток влади і Росії М.А.Дьяконов [27, с. 104] і В.И. Сава[11, с.251].

Ключевський не тільки не зробив жодного кроку вперед до розумінні утворення Російської держави в порівнянні зі своїми сучасниками, але повернувся до самого порочного тлумачення цього питання. Він повторив Костомарова. Він виходить з положення, що в «відносинах між... (питомими,) князями не можна... доглянути ніякого порядку»: тому, — продовжує далі Ключевський, — «якби вони (питомі князі) були надані цілком самими собі, вони рознесли б свою Русь на нескладні, що вічно ворогують між собою питомі шматки». «Влада... хана давала ніби-то примару єдності що дрібнішали і взаємно відчужувалися вотчинним кутам російських князів». «Влада хана була грубим татарським ножем, що розрізав вузли, у які вміли нащадки Всеволода III заплутувати справи своєї землі»[11, с.252]. Платонов визнає за татарським ханом стримуюче вплив на князівські «усобиці», але в той же час указує на те, що татарське завоювання повело до повного роз'єднання «Суздальської Русі... з Руссю Новгородської і Руссю південно-західної. Населення Суздальської і Рязанської областей з недоброї волі сприйняло від татар деякі їхні порядки (грошовий рахунок, адміністративні звичаї) і було позбавлено можливості широкого і вільного спілкування з відірваними від нього іншими галузями російського племені і з європейським заходом. От чому на російському сході в татарську епоху XIII – XIV ст. спостерігається деякий культурний застій і відсталість...»[11, с.252].

Сергійович теж надавав татарській владі чимале значення. «Навала татар, — пише він, — уперше познайомила російські князювання з владою, з яким не можна входити в угоду, який треба підкорятися безумовно. .. Хоча татари не залишилися в російській землі і панували здалеку, проте панування їх зробило глибокий переворот у нашому житті». Князі і церква визнали владу ханів, але «розплачуватися за цю покірність приходилося народу». «Перші спроби політичного об'єднання Росії були зроблені ханами, що, на противагу власним своїм інтересам, підкоряли окремих князів влади улюбленого ними великого князя». При татарах вічові збори стали анахронізмом [11, с.253].

Ріжків уже тим самим, що у своїй історії не говорить спеціально про татарське панування на Русі, дає нам право робити висновок про те. що він не додає значення цьому великому факту нашої історії.

М.П. Покровський прийняв схему Ключевского про значення міст і торгівлі в найдавніший період нашої історії. Він у татарах бачив прогресивну силу, що сприяла «перегниванню» Русі міської в Русь сільську. «Татарський розгром одним ударом закінчив той процес, що позначився задовго до татар і виник у силу чисто місцевих економічних умов: процес розкладання міської Русі X – XII століть». «Татарщина йшла не тільки по лінії розкладання старої Русі, а і по лінії додавання Русі нової — питомо-московської»[11, с.253]. Крім цього загального значення татарської влади М. Н. Покровський указує на ряд приватних позитивних її сторін: ніби-то «вона організувала правильну систему розкладки (податків), що на багато століть пережила самих татар». Татари «внесли глибокі зміни [11, с.254] у соціальні відносини», зрівнявши міське і сільське населення в платежі данини.

М.С. Грушевський, справедливо протестуючи проти польської теорії про повне запустіння України під ударами монголів і про наступний суцільній колонізації її поляками, протестуючи не менш справедливо і проти великоросійської теорії про переселення українців з України під натиском, що запустіла, татар на північний схід у басейн Волги – Оки, у теж час намагається не тільки применшити ступінь руйнування, принесеного татарами, але готовий бачити в татарському завоюванні «общинного» ладу, що з'явився в результаті «нівелювання» місцевого суспільства внаслідок знищення, збідніння й еміграції «багатого класу».

Таке нівелювання сприяло демократизации суспільних відносин [39,с.128].

Сам російський народ без коливань визначив своє відношення до Золотої Орди.

В.О. Ключевський з цього приводу зовсім справедливо помітила: «Боротьба зі степовим кочівником, половчанином, злим татарином, що тривав з VIII майже до кінця XVII століття, — найважчий історичний спогад російського народу, що особливо глибоко урізалося в його пам'яті і найбільше що яскраво виразилася в його билинної поезії»[11, с. 256].

Визнавали їх