ІВАН МАЗЕПА

У 1654 році, вибившися з-під польської неволі, гетьман Богдан Хмельницький вступив у союз із Москвою на правах рівної держави. Се не була навіть автономія, се була чиста федерація. Так думав Хмельницький — та не так думала Москва. Вона зразу ж почала дивитись на Україну як на свою провінцію і всю свою діяльність, весь свій розум уживала тільки на те, як би убити в українськім народі дух самостійності і зробити українців такими ж рабами, якими вічно були москалі.

І Хмельницький скоро, зараз же побачив, що союз демократичної України з самодержавною Росією добра не дасть. А коли Москва першим же ділом ввела в Київ сильний свій гарнізон і поставила .там свого воїводу, побачила біду й старшина козацька — і от з того часу нема вже союзу України й Москви, з того часу—тільки боротьба: Москва хоче наложити руку на всі права і свободи українського народу, а народ в лиці кращих своїх людей бореться протів того. І ся боротьба червоною ниткою проходить через всю дальшу історію України. Проти московських кайданів повстають і Виговський, і Юрій Хмельницький, і Тетеря, і Брюховецький, і Дорошенко; свідома інтелігенція козацька чує всю гіркість будучої неволі свого народу і бореться за свободу. Але ворог показався сильнішим, ніж Польща — і шаг за шагом, рік за роком Україна тратить свої права, Москва забирає все в свої руки і обертає вільну, незалежну Україну в свою область.

Послідні сплески сієї боротьби за долю свого народу бачимо три гетьмані Мазепі, але Москва жорстоко роздавила сю послідню спробу — і від того часу нема України. Загибло й саме ім'я її, викреслилася вона з історії вселюдської. Поділила Москва Україну на «губернії», убила не тільки дух свободи, але й душу саму, вирвала язика — і став наш народ безграмотнішим серед безграмотних, темніший серед темних, рабом рабів.

Але прийшли інші часи, розбилася віковічна московська тюрма, висипали на вільне повітря всі віками томлені невольники, а серед них і Україна. То ж настав час спомянути всіх наших борців за долю народню, а в їх числі і гетьмана Мазепу. Може, й не весь він чистий, як Христос, може, й не один гріх є на його душі, але все ж його ім'я серед борців, а не серед тих, хто «за шмат гнилої ковбаси» продавав і рідний край, і народ, і його будучність, і свободу, а гетьмана Мазепу узивав зрадником і анахтему йому в церкві возглашав.

25 червня 1687 року, тобто через ЗО літ по смерті Хмельницького, у Глухові був вибраний гетьманом військовий осаул Іван Мазепа. По звичаю, гари виборі і новий гетьман, і московське правительство підписували мовби договори такі — що кожна сторона зобов'язується робити і чого робити не сміє. Був такий договір підписаний і Мазепою, а зі сторони московського правительства воєводою князем Василем Голіциним (тоді на Москві царя не було, а були тільки царенята: Іван і Петро; правила державою старша їх сестра Софія, а що Софією правив князь Василь Голіцин, то властиво царем московським був він). От головнійші з тих пунктів — усіх їх 22.

Пункт 1. «Щоб український народ мав усі свої права і свободи, про які договорено було ще при Богдані Хмельницькім». На се московське правительство дало згоду, бо що ж? В такій ширині усе можна признати на папері, але в життю можна з того нічого не дати—так московське правительство і робило: на бомазі признавало всі права, а в дійсності не давало ніяких (так воно робить і в сю хвилю—середина 1917 року).

Пункт 2. При Хмельницькім царський воєвода сидів в Київі, але згодом царі, «чтобь впредь в Малороссійськихь городахь замышанія й измьны ни оть кого никакія не было», поставили своє військо і воєвод і в Переяславі, і в Ніжині, і в Чернігові, і в Острі. Так от пункт 2-й просив, щоб хоч нехай тільки не давали їх більше, у другі міста. А що до сих воєвод, то пункт 2-й просив, щоб вони прав українського народу не нищили і в суди не мішалися. На се теж була згода правительства, бо все одно фактично воно і не думало переставати мішатися в усе.

Пункт 6. «Щоб гетьман був обраний вільними голосами». Се був один з головніших пунктів автономії України: право вибрати собі президента своєї республіки на тлі вибирання всіх нижчих правителів — се ж уже велика річ. І досі гетьмани наші обиралися вільними голосами на підставі загального рівного козацького голосування. Але тепер московське правительство положило лапку і заявило, що вибирати гетьмана можна буде тільки після «челобитья», тобто після того, як московське правительство розрішить: «А безь» челобитья й безь Указу Великихь Государей гетмана не обирать»... От тобі й свобода виборів.

Пункт 7. Се теж був важний пункт в автономнім укладі України і про нього дуже дбав ще Хмельницький. — <Щоб гетьманові вільно було писати до чужих монархів і від них листи відбирати». Право зносин з чужими державами — се ж велике право і цілком іреальне, але Москва, милостиво згоджуючися на пункти, які мало мали під собою реального грунту, на все важне накладала руку. Наложила і на сей пункт, заявивши: «ни сь