На горі Арарат зупинився Ноїв ковчег. Спустившись з гори Арарат, праведний і благочестивий Ной влаштував вівтар (жертовник) Господові.

Ечміадзин

Місто, релігійний центр вірмен. 303 року тут споруджено храм Ечміадзин, згодом навколо нього виник монастир, що став резиденцією вірменського патріарха – католікоса.

Матенадаран

Бібліотека у центрі Єревана, одне з найбільших у світі сховищ стародавніх рукописів та водночас дослідний інститут для їх вивчення і публікації. Більшість рукописів – вірменською мовою, але є і арабською, перською, грузинською, старослов'янською, грецькою, латинською. Перед входом до будівлі Матенадарану є скульптурні зображення осіб, які особливим чином прикрасили вірменську культуру – літописця Мовсеса Хоренаці,і астронома Ананія Ширакаці, правознавця Міхтара Гоша.  

Походження народу

Вірмени разом з євреями і греками є найдавнішими етносами світу.

Вірменське нагір'я - колиска вірменського народу. Територія Вірменського нагір'я є одним з вогнищ людської цивілізації. На Вірменському нагір'ї її творцями були вірменські племена, що належали до антропологічного типу, відомому в науці під назвою арменоїд. Назва вірменів - хай (haі), згідно з припущеннями, пішло від назви народу - хайаси. Країна Хайаса і народ хайаси згадані на глиняній хетській таблиці, що належить до другого тисячоліття до нашої ери.

Мова

Мова вірменів належить до індоєвропейської сім'ї, але посідає там особливе становище, не входячи до складу жодної мовної групи.

Після створення вірменської писемності почався бурхливий розквіт перекладацького мистецтва і створення оригінальних творів. На честь давніх перекладачів ще у 5 столітті вірменський народ заснував щорічне "Перекладацьке свято", яке традиційно відзначають от уже 15 століть.

Давня історія народу

Більше трьох тисячоліть існує вірменський народ. Багато лиха зазнав він, нападів ассирійців і скіфів, мідійців, парфян і сельджуків, гунів і римлян, арабів, турків і персів. Не раз здавалося, що саме ім'я Вірменії стерто з карти. Але вірменський народ вистояв, відстоявши своє існування в найтяжчій боротьбі. І кожного разу, як Фенікс із попелу, знову воскресала давня країна.

Територію давньої Вірменії ассирійці в другому тисячоріччі до нашої ери називали "країною Наірі" (країною рік), 60 різноплемінних дрібних царств і сотні міст входили до цієї легендарної країни. У першому тисячоріччі до н.е. ассирійські клинописи вже свідчать про урартів, тому що на початку ІX ст., після об'єднання племен "країни Наірі", утворилося могутнє царство Урарту зі столицею Тушпа (Ван).

Протягом ІX-VІ століть до н.е. народами Урартського царства була створена своєрідна і порівняно висока давня цивілізація, що визначила культурне майбутнє давньої Вірменії. Про висоти цієї цивілізації свідчить не тільки існування писемності, запозиченої з вавілоно-ассирійського клинопису, але й розвиток землеробства, скотарства і металургії, а також висока техніка будівництва міст-фортець. Одна з них, Еребуні, заснована у 782 році до н.е. (на 30 років раніше від Рима) одним з перших урартських царів Аргішті, розташована на території сучасного Єревана.

Після Урарту естафету історії на цій землі прийняло давнє Вірменське царство. Еруанд, Тигран Єрвандуні ? імена перших вірменських царів, це вже були представники індоєвропейських арменів. Останні, змішавшись з аборигенами-хайами й урартами, утворили з часом народ древньої Вірменії.

ЕТНОКУЛЬТУРА

У Вірменії з давніх часів було розвинуте рибальство, а також річкове й озерне судноплавство. Як пише Геродот, річкові судна, на яких з Вірменії відбувалися плавання "униз по річці у Вавилон, зовсім круглі і цілком зроблені зі шкіри. У Вірменії... нарізають вербові лозини для кістяка корабля. Зовні кістяк обтягують щільними шкірами на зразок круглого днища корабля. Вони не розширюють кормової частини судна і не загострюють носа, але роблять судно круглим, як щит. Потім набивають усе судно соломою і, навантаживши, пускають плисти вниз за течією". На цих суднах в основному перевозили судини з вином.  

Одяг

Основу чоловічого і жіночого одягу складають сорочка з низьким коміром і широкі шаровари, призборені і закріплені біля щиколоток у жінок та огорнуті широкою обмоткою у чоловіків. Поверх сорочки носили архалук (тип довгого сюртука) (у Західній Вірменії замість архалука чоловіки носили більш короткі і відкриті жилети і куртки). Поверх одягали різні види верхнього одягу типу чухи (черкески), підперізувалися або поясом, або (частіше в жінок) довгим шарфом. Жінки носили розшитий фартух. Головними уборами в чоловіків служили хутряні шапки ? у Східній, повстяні і ткані - у Західній Вірменії. У жінок ? накидки, які доповнювали ободком з різними прикрасами, взуття ? поршні із сирицевої шкіри, туфлі на невисокому каблуці з загнутим носком або чобітки з м'якої шкіри. З кінця 19 ст. ці форми одягу поступово витісняв одяг європейського покрою.  

Храмова архітектура

На сьогоднішній день на території Вірменії збереглося більш ніж п'ять тисяч пам'ятників: давні печери, городища, фортеці, язичницькі храми, середньовічні замки, видовбані в скелях храми, християнські церкви і собори, рідкісні фрески, канали, хачкари (хрест - камені). Гегардаванк чи Айриванк - один з відомих монастирів середньовічної Вірменії, що користується великою славою. За переказом, заснований Григорієм просвітителем у 302-305р. Збережений найдавніший пам'ятник - видовбана в скелі в західній стороні за стінами монастиря каплиця св. Богородиці (1164р.) Головна церква Гегардаванка, заснована в 1215р. Закарянами, є типовим зразком вірменських будівель з купольним об'ємно-просторовим виконанням. У сорокових роках 13 століття при правлінні Прошянів з будуванням ряду видовбаних у скелях храмів починається розквіт св. Гегардаванка. Однак серед таких будівель особливе місце займають храми Гегарда, у яких політ думки вірменського архітектора досяг глибин скельної твердіні. На території храму є безліч хачкарів і груп хачкарів.

Житло

Основний тип