Так, стародавні, античні історики, починаючи від Геродота, мали за звичай називати одним, збірним іменем, багато племен і народів, які їм безпосередньо не загрожували. Довгий час усі північні народи в них були гіпербореями, тоді стали скіфами, пізніше - сарматами й т. д. І якщо ми вже кажемо, що гуни - аборигени Європи й мають власну назву слов'яни, то логічно виникає запитання: а хто ж тоді були скіфи? Чи справді їх асимілювали сармати, заполонивши їхні землі після походів Александра Македонського, як твердить М. М. Карамзін услід за Діодором Сіцилійським? І куди ж ділися тоді самі сармати? Черговий народ-примара?

Говорячи про стосунки греків з гунами, візантійський дипломат Пріск Панійський розповідає про те, як напучував послів імператор Феодосій II перед поїздкою до Аттіли: "... Нам звеліли переказати гунському цареві, мовляв, хай не вимагає, щоб до нього виряджали послами сановників найвищого рангу, бо цього не бувало ні за його, Аттілиних предків, ні за давніших правителів Скіфської держави". Або ось уривок уже з переговорів із Аттілою. Один з членів посольства, Вікіла, на якусь репліку гунського царя відповів, що у Візантії вже немає "жодного перебіжчика з числа скіфського народу". Після такої відповіді Аттіла спалахнув гнівом і сердито вилаяв того Вікілу, вважаючи, що перебіжчиків ще багато.

Й тут, і там гунів називають скіфами, й рід Аттіли виводять з найдревніших скіфських династій, навіть сам Аттіла каже, що його народ - скіфський. Чи не помилка це? Але гортаймо далі щоденник грецького дипломата, який особисто знав Аттілу та його підданців. "Бачачи, що посол Максимін геть занепав духом, я пішов разом з ним до Скотти, прихопивши й Рустикія, бо він знав скіфську мову".

Отже, гуни розмовляли не якоюсь, а скіфською мовою. Й трохи ближче: "Аттіла при цьому оголосив, що коли ромеї зволікатимуть або ж почнуть готуватися до війни, то й він перестане стримувати скіфів від нападу".

Таким чином, і військо в так званих гунів - скіфське. Та не тільки Аттіла належав до предковічної скіфської династії - ввесь його народ, як і тисячу років до того, був державним: "Коли Епігена було призначено послом, вони поїхали до Уннів. Дісталися Марга, місійського міста в Іллірику. Воно розташоване на березі Істру, навпроти фортеці Константії, яку видно на тому боці. Туди ж прибули й царські скіфи"

Виходить, мало що змінилося після Геродота, й недоцільно позбавляти скіфів етнічної приналежності. Це не описка історика. Пріск і далі вживає щодо гунів той самий термін: "Щоб за дотримування договору Ромеї платили Царським Скіфам щорічно по сімсот літр золота", "...він (Аттіла) подарував новим послам коней та звірячих смушків, які правлять за оздобу Царським Скіфам".

І все в гунів скіфське: й одяг, і зброя, й закони, й звичаї. Описуючи подорож до Аттілиної столиці, Пріск зазначає:

"Подолавши певну путь разом з варварами, ми, за наказом скіфів, приставлених до нас, виїхали на інший шлях, тим часом Аттіла зупинився в якомусь місті, щоб узяти шлюб з донькою Ески, хоча вже й мав багатьох жінок: скіфський закон дозволяє багатоженство"

"На наші крики скіфи повибігали з хат із запаленими жмутами очерету... й гостинно запросили нас до себе... Володарка селища, одна з дружин Вліда, прислала для нас їжу, яку внесли дуже вродливі жінки. Це в скіфів є виявом шани".

Пріск, який подорожує країною гунів, увесь час говорить нам про скіфів: "Онігіс, після царя найбагатший і наймогутніший з-поміж скіфів...". І це тоді, коли після зникнення самих скіфів з політичної та географічної арени світу нібито минуло вже близько восьми сторіч, звичайно, якщо вірити Карамзіну та Діодорові.

Там, де Пріск Панійський описує зустріч Аттіли з мешканцями столиці, виникають зовсім виразні асоціації. Мимоволі починаєш думати: звідки знайомий нам цей ритуал вітання прибулого шановного мандрівника? Аттілу зустрічав хор дівчат, співаючи йому славу, а жона першого сановника піднесла цареві хліб-сіль. При цьому історик зазначає: "Такий звичай вважається в скіфів знаком високої пошани".

Ми більш-менш добре уявляємо собі придворні й народні звичаї східних народів і племен, у тому числі угрофінських, тюркських та монгольських. А цей звичай відомий нам з пам'яток Х - XIII сторіч, і він належить нашому народові. Якщо викликає сумнів отой, Пріском описаний, хор дівчат, що співали своєму цареві скіфських пісень, то "хліб-сіль" промовляє ще виразніше. Цей звичай міг народитися тільки-тільки в народу, який споконвіку займається хліборобством, а ніяк не в кочових скотарських племен. Отже, ні гуни, ні скіфи, про яких ідеться в Пріска, не були й не могли бути монголами чи якимись іншими вихідцями з Північного Китаю.

Може скластися враження, ніби Пріск Панійський взагалі не знав слова "гуни". Тоді погортаймо його нотатки ще. Прогулюючись вулицями Аттілиної столиці, він зустрів чоловіка, який справив на нього неабияке враження: "Мене здивувало, що скіф розмовляє грецькою мовою". Та незабаром усе з'ясувалося: "Позаяк дружина в них складається з різних варварських народів, то дружинники, крім своєї власної варварської мови,