на спадщину Тиграна Великого.
301 рік - важлива дата в національній історії, Вірменія прийняла християнство однією з перших у давньому світі, тоді ж християнство стало її державною релігією. Престол Католикоса усіх вірменів у 1441 році був влаштований у монастирі Ечміадзин (переклад цього слова означає місце, куди "зійшов першородний").
V-ХІ СТОЛІТТЯ. ВІЗАНТІЙСЬКА І ПЕРСЬКА ВІРМЕНІЇ. АРАБСЬКІ ЗАВОЮВАННЯ. ОТРИМАННЯ ЦАРСЬКОЇ ВЛАДИ ДИНАСТІЄЮ БАГРАТИДІВ
Протягом V-VІ століть Вірменія залишалася розділеною між Східно-Римською імперією (Візантією) і Персією. У цей важкий період вірмени зберегли себе і свою культуру завдяки мужності і стійкості народу. Величезною допомогою у цьому послужив великий винахід початку V століття - створення вірменським ученим Месропом Маштоцем національної писемності у 405 році. Феодальний лад проникнув до обох частин роздробленої Вірменії, поступово вона розпалася на безліч князівств, до кінця VІІ століття їх нараховували вже близько п'ятдесяти.
У V-VІ століттях спалахнув ряд повстань народу. Це був протест проти спроб викорінити в країні християнство й асимілювати вірменський народ. Найбільш значний бій відбувся 26 травня 451 року на Аварайрській рівнині, очолив його полководець Вардан Мамиконян, якому вдалося зібрати 66 тисяч воїнів. У цьому бою, за словами історика й очевидця Егіше, "квітучі поля були залиті кров'ю" і "серце людини розривалося побачивши купи убитих". Девізом бою стали віщі слова: "Смерть усвідомлена - це безсмертя". Знаменита Аварайрська битва була програна, однак, зустрівши завзятий опір, перси змушені були відмовитися від зазіхань на релігію і самобутність вірменського народу.
Остаточне знищення останніх проблисків самостійності у Вірменії було зроблено турками-османами і новими перськими завойовниками.
Сполучною ниткою для всього розкиданого і розсіяного вірменського народу в ті темні століття була Вірменська церква і її патріархи - "Католикоси усіх вірменів", престол яких у 1441 році був перенесений з Киликии в Эчмиадзин.
У XVІІІ столітті Росія розпочинає свої походи в Закавказзя.
У 1804 році почалася війна Росії з Персією, що тривала, з невеликими перервами, до 1813 року. У жовтні 1812 року генерал Котляровский у вирішальному бої при річці Араці розбив війська спадкоємця перського престолу Аббаса-Мірзи.
Підсумком цієї перемоги став Гюлистанський договір 1813 року, відповідно до якого до Росії була приєднана частина споконвіку вірменських областей. Інші вірменські області - ханства Ериванське і Нахічеванське, разом з містом Ечміадзином, перейшли до Росії після другої війни з Персією в 1826-1828 роках, згідно з Туркманчайським договором 1828 року, що остаточно закріпив приєднання до Росії Східної Вірменії. У межі Росії тоді ж переселилося більш ніж 90 тисяч чоловік з областей, що залишилися за Персією
Російсько-турецьку війну 1828-1829 років вели на Балканському і Кавказькому фронтах.
Західна Вірменія, у якій у другій половині XІ сторіччя проживало близько трьох мільйонів вірменів, залишилася під ярмом імперії Абдул-Гамида. Тут вірменський народ був на межі моральної і фізичної загибелі. Відповіддю на розбій турків були збройні повстання вірменського населення в Зейтуні (гірської області в Кілікії) влітку 1862 року, у провінції Муш у 1863 році, у місті Ван у 1872 році.
Наприкінці XІ століття зросла торгівля хлібом, тільки з Єреванської губернії щорічно вивозили близько 32 тисяч тонн зерна. Швидкими темпами зростало виробництво вин, коньяків і спирту. Коньячний завод К. Африкяна, заснований у 1887 році (пізніше перекуплений Л. Шустовим), дав початок виробництву відомих на весь світ вірменських коньяків.
Статистика стверджує, що наприкінці століття 62 відсотка підприємств торгівлі і промисловості Тбілісі належали вірменському капіталу, його частка в обороті складала 73 відсотка. Вірменські меценати засновували в Закавказзі і за його межами школи, друкарні, благодійні суспільства і лікарні
У січні 1918 року Туреччина розпочала наступ на Закавказзя. Наступ супроводжувала різанина вірменського населення. Турецький уряд, порушивши перемир'я, укладене з незалежною Республікою, у травні 1918 року знову почало наступ військ, що вийшли на підступи до Єревана, але вірменське народне ополчення і регулярні війська розбили турків. Восени 1918 року, після поразки у світовій війні Німеччини і її союзників, Туреччина звільнила зайняті нею території Східної Вірменії, були відновлені кордони 1914 року.
29 листопада 1920 року влада у Вірменії перейшла в руки більшовиків.
Віросповідання
Вірмени - один з найдавніших християнських народів, який сповідує так звану вірмено-григоріанську віру, що тяжіє до православ'я, але не належить до нього, хоча є й групи вірменів - римокатоликів, вірменів - уніатів, протестантів та навіть мусульман (хемшини).
Нещодавно Вірменія святкувала 1700-ліття прийняття християнства.
ВІРМЕНИ В УКРАЇНІ
ПОСОЛЬСТВО РЕСПУБЛIКИ ВIРМЕНIЯ
01034, Київ, вул. Володимирська, 45
(044) 224 9005, 225 1004
Спілка вірмен України
ІСТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ
В Україні вірмени з'явилися ще задовго до створення Київської держави. У XI ст. руйнівні напади сельджуків, падіння царства Багратунідів, візантійська політика переслідування вірменів стали причиною їхнього масового виходу з батьківщини до Київської держави, переважно на територію її західної частини.
Першими були вірменські купці. В ХІ ст. після нападу сельджуків значна частина вірменів переселилась на південь України, насамперед у Крим.
В цей же період формується вірменська колонія в Києві: “Києво-Печерський Патерик” згадує вірменського лікаря, що лікував Володимира Мономаха. Протягом ХІІІ-Х V ст.ст., над усе після падіння Вірменської держави Кілікії розпочався процес інтенсивного переселення вірменів до Криму і формування там вірменських колоній, що дало підстави середньовічним хроністам називати Крим – Armenia Magna (Велика Вірменія) або Armenia Maritima (Морська Вірменія). Найпотужніші вірменські колонії булі в Кафі, Судаку, Солхаті. Поблизу Феодосії зберігається перлина вірменської архітектури того часу – мон а стир Сурб-Хач (Святий Хрест).
В цей період виникають вірменські