Олександр Павлович Знойко, чия головна праця щойно побачила світ.
Ну, а для прибічників касти косаків-воїнів одним з найголовніших доказів буде цитата з візантійського історика Льва Диякона, який писав у Х сторіччі, що Великий князь київський Святослав голив бороду та голову, носив тільки вуса й довгу косу на тім'ї, "а це було ознакою високого роду". Царі та вожді в давні часи справді належали до касти воїнів своїх племен. Згадаймо Єгипет, Ассірію тощо.
Ми не випадково пов'язали всі ці слова в один ланцюг: косак-козак-гусар-улан-алан-волинянин, бо щось подібне знаходимо й у Римі. Чи то була стародавня традиція, принесена в Рим і античну Італію тими, хто асимілював етрусків, чи ж згодом слов'яни перейняли цей звичай від римлян. Бо в римському суспільстві теж був привілейований стан вершників, до якого приймали так само з урочистим ритуалом "обручання", як і в козаки. Про це дуже переконливо написано в книзі О. Вельтмана. Нідерле твердить, що "постриг" - давньослов'янський обряд.
І хоча в Амміана аланами називаються всі племена й народи, які живуть на схід від Дністра, однак Амміан називав аланами й неврів, і будинів, і гелонів, і козарів, а це щось та означає. Тож нічого дивного в тому нема, що в IV столітті аланів знаходимо в Західній Європі. Рамки цього дослідження не дозволяють приділити повнішої уваги таким землям, як Галлія або Іспанія. А тут же безліч топонімів, які свідчать про довготривале перебування в цих краях слов'ян і, на нашу думку, історикам варто звернутися до крайнього заходу континенту.
Описуючи землі по цей бік Ельби, Таціт каже, що сітони - такі самі, як і лужичі ("лугії"), лише управляють ними жінки. Ця давня історія, яка почалася ще з Геродота, мусила йти від помилки Геродотових переписувачів та продовжувачів або навіть від самого оригіналу, де амазони та їхні близькі сусіди алазони трактуються зовсім по-іншому. На своїй карті Птолемей садовить. алазонів уже зовсім не там, де ми їх бачимо в Геродота, - тобто не біля Дніпра, а над Волгою. На місці ж Геродотових амазонок бачимо амадоків та амаксозіїв. Це дуже цікаво, хоча дехто з-поміж істориків, серед них і М. С. Грушевський, не погоджувалися з Птолемеєм та його картою. Цікаво з двох міркувань.
По-перше: Амадокія розташована саме там, де стоїть Київ. Найближчі сусіди амадоків - амаксовії. Коли ж заглянути до давньогрецького словника, то знайдемо переклад: амакса, амаксея - віз, хура, а похідне від них амаксеіс (амаксей) - перевізник, фурман. Отже, Птолемеєві амаксовії - перевізники. Ось чому варто пригадати собі слова Нестора Літописця, який переказує легенду, нібито засновник Києва також був перевізником"
Несторові здавалося, що це принижує гідність монарха - бути перевізником, він каже, що таке могли вигадати лище люди необізнані, бо Кия, мовляв, дуже шанував сам візантійський імператор. Тим часом дехто вважає <див. статті в українських часописах орієнталіста С. І. Наливайка), що в ту давню давнину князь, який був одночасно й верховним жерцем свого народу, мусив ревно виконувати не тільки свої державні, а й первосвященницькі функції. До цих, останніх функцій, належав обов'язок, а може - право перевозити одноплемінців човном на другий берег річки. Отже, роль перевізника була найпочеснішою прерогативою державної влади. Згаданий Нестором факт сам по собі дуже красномовний. Тим паче що в деяких діалектах української мови й досі збереглися, певно, дуже старі дієслова "кийлювати", "кийляти" й "кияти", які означають переправлятися через річку, відштовхуючись києм, на плоті або поромі. Мабуть, найстаріша пам'ять про це стародавнє поняття збереглася в топонімах принаймні двох сіл на Дніпрі неподалік від, Києва та в місті на Дунаї, яке колись називалося Києвець, а тепер - Килія. Й чи не тут належить шукати розгадку вкраїнської столиці?
Але це не заперечує й існування власного імені з таким самим коренем. 1988 року, наприклад, відомий київський вчений професор Г. К. Василенко сказав на сторінках газети "Радянська Україна", що Аттіла й Кий - це одне й те саме. В своєму романі "Меч Арея" я назвав Аттілу Гатилом. Думаю, між словами "кий" та "гатило" можна поставити знак рівняння; принаймні вони належать до одного синонімічного гнізда: кий, гатило, довбня тощо.
Напевно, Кий можливіше не як ім'я, а як прізвище чи прізвисько, адже їх у давнину давали й за фах людини. Коли повернутися до карти Птолемея, то його "амадоки" в перекладі з давньогрецької означають "колоди, скріплені докупи", тобто пліт. Припустимо, що амадоками греки називали людей, які плавали через річки плотами, а це те саме, що й поромники-перевізники, найближчі родичі амаксовіям-фурманам - чумакам. Чумак - слово, що виникло в нас пізніше; за княжих часів уживалося слово "товариш" - від "товар", тобто валка возів. З такими валками мандрували київські купці "у варяги", "в греки", "в хозари", "в булгари" тощо. Як бачимо, професія "амаксовіїв" була в давнину популярна у наших краях.
З другого боку карта Птолемея вабить нас іще й тим, що вже тоді разом із згадуваними амадоками та амаксовіями тут мешкали й інші цікаві нам племена. "Між бастарнами (в межиріччі Пруту - Дунаю) та роксоланами (на берегах Дніпра, Дону й Азовського моря) живуть хуни", - читаємо в "Посібнику з географії").
Пізніше це різночитання на картах Птолемея й Геродота було ще дужче поглиблено Йорданом та наступними істориками, які послуговувалися готською мовою. Слова kwanen,