Галицько-Волинське князівство: перші кроки. Поряд із спільними з іншими князівствами рисами Галицька і Волинська землі мали багато своєрідних. Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, ці землі здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини, які й стали однією з передумов об’єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише 1199 р., після смерті Володимира Ярославича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстиславичу вдалось добитися об’єднання під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в золотоверхому Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота міста.
Так виникло об’єднане князівство. Деякі історики називають його Галицько-Волинською державою, інші вважають таке найменування некоректним 11. Проте слід мати на увазі, що риси держав мали всі наймогутніші князівства, володарі яких — на знак незалежності від інших князівств — називали себе "великими князями". Літописець називав Романа саме великим князем, а також "царем на Русі", "самодержцем всея Русі", причому слово "самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Державний статус князівства засвідчувався тим, що деякі західні землі називали його королівством задовго до коронування Данила Галицького.
Із захопленням пише автор літопису про те, що великий князь Роман "одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих, Він бо кинувся на поганих як той лев, сердитий же був як та рись, ...переходив землю їх як той орел, а хоробрий був як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха..." 12. Роман завоював собі славу сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між ґвельфами (прихильниками пап) та ґібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205).
Смертю Романа скористалися галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Щойно княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше й Галичини.
11 На думку М. Ф. Котляра, князівство було об’єднаною державою лише в 1245 — 1264 рр. Див.: Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. — Київ, 1998. — С. 154 — 155. Див. також: Калакура Я. С. Новітня історіографія Галицько-Волинської держави // Галич і Галицька земля в українському державотворенні. — Івано-Франківськ, 1999. — С. 91 — 104.
12 ГВЛ. — С.489 (Махн. — С.368; Хлебн. С.621 — 622).
Могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля), а й тим, що князі залучали на свій бік місцевих бояр, надаючи їм посади і, головне, маєтки, які стали базою зростання впливу боярських родів, давали їм потім змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади. Нерідко найбагатші бояри вважали вигіднішим для себе іноземне покровительство. Вони виходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам як основній своїй опорі. До того ж боярам не могло не імпонувати законодавче обмеження королівської влади і гарантування прав феодалів Угорщини згідно із "Золотою буллою" короля Андрія II.
Втягнення іноземних покровителів — угорців, а пізніше й поляків у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаченого в інших князівствах загострення їхньої боротьби з князівською владою. Ось що трапилось, скажімо, під час короткого правління в Галичині трьох синів Ігоря Святославича, внуків Ярослава Осмомисла по матері. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі з Сіверської землі стануть слухняним знаряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоровичі почали домагатись реальної влади, розгорілася боротьба не на життя, а на смерть. Ігоровичі влаштували розправу над великими боярами, і "вбито їх було числом 500, а решта розбіглися". 1211 р. бояри, запросивши на допомогу угорське військо, захопили двох Ігоровичів і "повісили задля помсти". Через два роки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі — це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Ще 1214 р. з допомогою частини бояр угорці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і проголосили "королем королівства Галицького" п’ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), якого одружили з дворічною польською княжною Саломеєю. Від цієї, по суті, військової окупації визволив галичан новгородський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успішно відбив наступ угорського і польського військ. Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдалося утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233 р. Новий угорський король Бела визнав князювання в Галичі ставленика бояр чернігівського князя Ростислава Михайловича.
Оскільки боярські угруповання йшли на угоди з угорськими феодалами,