Реферат - Галицько - Волинське князівство
16

і замки. Данило, який на той час повертався з Угорщини, зупинився в Синевидському монастирі (в сучасному Сколівському районі Львівської області); тут він дізнався про навалу і був змушений повернутись до Угорщини, "бо мало з ним було дружини". Ймовірно, шлях орди проходив з Прикарпаття на Верецький і через Буковину на Роднянський перевали. Коли в Угорщині стало відомо про наближення орд Батия, був посланий палатин Григорій з дорученням перекрити карпатські "ворота". Але він здав їх без опору. Не затримуючись у Карпатах, орди Батия рушили в Угорщину, де об'єдналися з іншою частиною орди, яка поверталася з Польщі і Чехії.
Усе ж Галицько-волинська земля потерпіла порівняно менше, ніж східні князівства. Це дало змогу відразу ж після відходу орди приступити не тільки до відбудови зруйнованих міст, а й до спорудження нових. Зокрема, було зведено могутні укріплення Холма, куди Данило переніс свою столицю, збудовано Львів, який названо за ім'ям Данилового старшого сина Лева. Одночасно і далі доводилось воювати з непокірними боярами, які робили ставку на Ростислава Михайловича чернігівського та його союзників.
У 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського короля то його союзниками поблизу міста Ярослава на Сяні. Ярославська битва, в якій Данило підтвердив свою славу хороброго воїна і здібного полководця, надовго зупинила агресію Угорського королівства на північ від Карпат. Близько 1250 р. між Данилом і угорським королем Белою IV налагодились дружні стосунки, які були закріплені шлюбом сина Данила Лева з дочкою Бели Констанцією.
Але спроба організувати достатньо сильний союз проти ординців не вдалася. Не маючи змоги чинити надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його новозасновану столицю Сарай-Бату (поблизу гирла Волги). Хан прийняв Данила з почестями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від орди. Подальша діяльність Данила засвідчує, що він йшов на підпорядкування орді, тільки щоб отримати перепочинок і зібрати сили для вирішальної боротьби. Саме з цією метою було споруджено низку укріплених міст, які мали стати опорою "проти безбожних татар". Поступово і обережно Данило знову починає шукати союзників для боротьби з ординцями. В 1254-1255 рр. війська Данила, його брата Василька і сина Лева здобули міста, що піддалися татарам (Болохівські міста в районі Случі і Тетерева), а загони хана Куремси, які перейшли в контрнаступ, витіснили у їхні кочовища. Однак після приходу 1258 р. величезного війська Бурундая Данило і Василько були змушені розібрати укріплення найбільших фортець на доказ того, що вони "мирники" орди. Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.
Данило провадив активну зовнішню політику. Після смерті останнього австрійського герцога з династії Бабенбергів син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг і при допомозі угорського короля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою (внаслідок тривалої боротьби з 1282 р. тут укріпилась династія Габсбургів).
Міжнародному авторитетові Данила сприяло увінчання його 1253 р. отриманою від папи Їнокентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права на місто, в якому свого часу розгромив тевтонських рицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа враховував реальні факти. Стосунки холмського двора з Римом мали переважно політичний характер, однак папа не зміг тоді надати реальної допомоги проти орди, тому взаємини Данила з Римом не завершилися стійким союзом.
Після смерті Данила Галицького (1264) його син Шварно Данилович на короткий час об'єднав Галицьке князівство з Литвою. Лев Данилович (помер 1301 р.), який успадкував Львів і Перемишль, а після смерті Шварна - Холм і Галич, значно розширив свої володіння, приєднавши до них Люблінську землю і частину Закарпаття з м. Мукачеве. У Володимирі правив у цей час Володимир Василькович (1270-1288), у Луцьку - Мстислав Данилович (з 1289 р. також у Володимирі).
На початку XIV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об'єдналися в руках одного князя - Юрія 1 Львовича, внука Данила Галицького. Скориставшись з внутрішніх заколотів у Золотій Орді, Галицько-волинське князівство змогло на деякий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Показником могутності Юрія 1 було те, що він, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимирії (Волині). Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення окремоїГалицької митрополії, до якої входило кільки єпархій - володимирська, луцька, перемишльська, турівсько-пінська (перед тим уся Русь входила до складу однієї митрополії - київської). Утворення Галицької митрополії сприяло розвиткові традиційної культури і допомагало захищати політичну незалежність об'єднаного князівства. До речі, перший галицький митрополит Петро (його називали Ратенським, бо походив він з-над річки Рата поблизу тодішньої межі Галичини і Волині) пізніше став першим митрополитом у Москві і дуже сприяв піднесенню цього міста.
У 1308-1323 рр. в Галицько-Волинському князівстві правили сини Юрія - Лев II і Андрій. З їх іменами пов'язана важлива сторінка історії Закарпаття. В 1315 р. тут почалося повстання місцевих феодалів проти короля Угорщини Карпа-Роберта, засновника нової династії - Анжуйської. Деякі історики припускають, що в повстанні взяли участь і широкі кола селян Закарпаття. На чолі повстанців стали наджупан Земплинського і

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6