Реферат
на тему:
Данило Галицький – князь Галицько-Волинської землі
У 1201-1204 роках точилися війни галицько-волинського князя Романа Мстиславича за київський престол. Князь Роман посадив у Києві свого брата Інгвара Ярославича, затим — Рюрикового сина Ростислава. Таким чином Київ був під зверхністю галицького князя аж до смерті князя Романа 1205 року.
У 1201 році народився Данило Романович. Крім нього, в родині князя Романа та княгині Анни був ще син Василько, також пізніше князь.
року галицькі бояри під час однієї з усобиць виганяють княгиню Анну Романову з сином з Галича, а самі правлять від імені малолітнього князя Данила Романовича.
Княгиня Анна Романова разом з сином Данилом перебували у вигнанні в Угорщині.
У 1215 р. польський король Лешко відбив у князя Олександра Всеволодовича Галич і віддав місто галицьким князям Данилові та
Василькові.
У 1223 р. князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави, і перевів туди єпископат. Разом з іншими руськими князями Данило Галицький бере участь у битві з монголо-татарами на Калці.
р. рiк пам’ятний смертю галицького князя Мстислава Удатного, усобицями між боярами за Галич, здобуттям галицького престолу Данилом.
У 1239 роцi Данило Галицький оволодів Волинню, Києвом, посадив у Києві свого намісника воєводу Дмитра, став великим князем Київським.
рiк Битва під Ярославом, у якій руські війська на чолі з Данилом Галицьким завдали нищівної поразки угорсько-польським військам, чим зміцнили єдність Галицько-Волинського князівства, що тривала майже 40 років.
У 1249-1252 роках вiдбуваються походи князів Данила та Василька проти литовського князя Міндовга. Князь Данило бере участь у війні за герцогський престол, щоб закріпити його за сином Романом.
У 1253 роцi Данило Романович прийняв королівський титул і став королем Русі.
У 1254-1255 роках Данило Галицький визволив від монголо-татар землі на Південному Бузі, Случі, Тетереві, здобув Зв’ягель (Новоград-Волинський).
У 1264 році Данило Галицький помер. У Галичині князем став Лев, син Данила Галицького.
Київська держава, становлення і найбільша могутність якої відбулися у IХ-ХII століттях, поклавши початок державотворенню і поширивши ідеї державності, дала стимул для формування нових політичних і культурних центрів. Галицька земля стала удільним князівством наприкінці IX ст., а після занепаду з середини XII ст. Київської держави продовжувала і розвивала її державницькі та духовні традиції протягом 150 років. Головними містами її були Перемишль, Звенигород, Теребовля, Галич. Разом з Волинською землею Галицька земля увійшла у період правління князя Володимира Великого до єдиної Київської держави, яка за Ярослава Мудрого сягнула вершин свого розвитку. Після смерті Ярослава 1054 року Волинь дісталася його синам — Ігореві, Ізяславові та Ярополкові; затим онукові Ярославові Святополковичу, пізніше перейшла до Мономаховичів.
У Галицькій землі правили в різний час представники династії Ростислава Володимировича, онуки Ярослава Мудрого: Рюрик у Перемишлі, Володар у Звенигороді, Василько у Теребовлі. Володарів син Володимирко (1124—1153) об’єднав ці князівства в одне із столицею в Галичі. За часів правління Володимирка Володаровича місто Галич як столиця розпросторюється й зміцнюється, стає значним політичним та культурним центром південно-західної України-Русі. Та особливої могутності набув Галич за князя Ярослава Осмомисла (1153 —1187), який розширив межі міста, збудував просторий і величний білокам’яний князівський палац, багато церков, оборонних башт та монастирів. За цього князя Червона Русь простяглася од гір Карпатських по річках Дністер, Сян та Прут до дунайського гирла, Бессарабщини та Молдавії.
Родоначальником нової династії князів і видатним будівничим Галицько-Волинської держави став Роман Мстиславич, що князював з 1199 по 1205 рік. Йому вдалося об’єднати під своєю владою два уділи — волинський та галицький. Під владою князя опинилася величезна територія: Волинь, Галичина, Поділля, Прикарпаття, Буковина, Пониззя, цебто майже половина сучасної України. У 1201 році він змістив з київського престолу Рюрика Ростиславича і встановив свою владу в Києві, посадивши там свого прихильника Ростислава. За короткий час здобувши собі в союзники у боротьбі з болгарами і половцями візантійського імператора Олексія II Ангела, князь Роман став, за висловом літописця, «однодержавцем» усієї Руської землі і був проголошений великим князем Русі-України.
У цей період Галицько-Волинська держава стала могутнім слов’янським форпостом Східної Європи, ласки якого запобігав сам Папа Римський, який, бачачи дедалі зростаючий вплив галицьких князів, намагався навернути через них слов’ян у католицтво. Папа Інокентій III послав до Романа своїх послів, котрі казали йому: «Папа Римський — цар над царями, і якщо ти, княже, пристанеш до католицької віри, зробить тебе королем Руським». На ці слова Роман, витягши з піхов свого меча, відповів: «Цього в папи вашого немає, а поки це при мені — не потрібно мені ніякого королівства. Батьки й діди мої здобували собі землі і городи мечем, здобуду і я. Як був князем, так і буду, а ламати свою віру задля королівської корони не буду».
Роман вдавався до усіляких політичних і дипломатичних маневрів, щоб сконсолідувати зусилля удільних князів для об’єднання й утворення могутньої держави. Маючи великі багатства, власне військо та посідаючи найвищі в державі урядові посади, галицькі бояри постійно чинили смуту, заколоти й розхитували державну владу, переслідуючи власні корисливі цілі. Підтриманий міщанами та ремісниками, а також вірними дружинниками, князь Роман перемагає бояр і утверджується на галицькому престолі, оволодіває усією Правобічною Україною. Та під час війни з польським князем Лешком під містечком Завихвостом його було убито.
Для Галицько-Волинських земель настав період запеклих