Тим часом шведський король все ж таки направив свої війська на Україну. Цар Петро наказав Мазепі йти на з`єднання з московськими військами. Мазепа зібрав нараду на якій було вирішено не йти на це з`єднання, а направити листа Карлові, аби він навіть не пустив московських військ на Україну. Гетьман не поїхав сам, зіславшись на хворобу, а послав лише частину козаків. З листом до короля Швеції все відтягувалося, аж поки не напосіла старшина. В листі була просьба прийняти український народ під свою протекцію. Король шведський нічого не відписав, але усно передав, що буде коло річки Десни 22 жовтня. Темп подій все прискорювався і гетьман вирішує їхати на зустріч до Карла ХІІ. Батурин залишає сердюцькому полковнику Чечелю, якому було залишено чотири сердюцьких полки та частину полків Лубенського, Миргородського та Прилуцького. Сам гетьман взяв з собою 5000 козаків, стільки ж поставив по цей бік Десни. Але це були не свідомі повстанці. Це були не люди які йдуть за ідею на смерть, це були “солдати”. Козакам досі нічого не сказали про зносини Мазепи із шведами. Офіцери робили революцію, а солдатам про це нічого не сказали. Думали, що досить видати наказ, а солдат послухає, і діло революції буде зроблене. Вцьому і полягає головна помилка ініціаторів тієї революції, трагічний момент революції 1708 року. Лише в останній момент перед лицем швецького війська Мазепа проголосив військові про своє рішення. Не вся й старшина пішла за Мазепою. Ось імена тих хто пішли:
Перше офіційне побачення Мазепи і шведського короля відбулося 29 жовтня, при чому гетьманові з огляду на його літа (на той час Мазепі вже було 70 років) було дозволено сидіти, а король його слухав стоячи.
На цей час Петро І вже знав про крок Мазепи. Положення було грізне. Сильне шведське військо, підкріплене козацькими військами могло повернути московське колесо історії в небажаний для Москви бік. Петрові було потрібно терміново щось робити. Перш за все він наказав Меньшикову “сколь возможно ласково призывать” козацьку старшину, а сам кличе всю старшину до Глухова обирати нового гетьмана. Видається маніфест в якому Мазепу безпідставно звинувачується в накладені аренди та податків на народ України без відома царя.
Меньшиков же з великим військом виступає в Батурин. Козаки мужньо відстоювали гетьманську столицю і Меньшиков вже почав відступати, якби не зрада сотника прилуцького полку Носа. Він послав уночі свого прибічника Соломаху доганяти Меньшикова і провести його в місто насвітанку, коли всі оборонці сплять, потайним ходом. Меньшиков так і зробив: увійшов в місто і напав на сонних козаків. Москалі перебили всіх козаків, спалили мість, а Меньшиков з катами вішав і мучив всіх хто був у місті.
Шведи ж йшли по землях України зовсім інше. Під страхом смерті король заборонив своїм військам грабувати чи вимагати будь-що у місцевого населення. Війська обходили поля і пашні, не торкаючись жодної власності українців. Все, що було потрібно військові виторговувалося шляхом вільної торгівлі за справжні гроші. Кожен швд був навчений фрази: “Не бійтеся: ми ваші, а ви наші.” Сам же Карл випустив універсал до українського народу в якому говорив, що на цих землях він не як завойовник, а лише переслідує царя московського, який осмілився напасти на нього. Там же він говорив, що хоче повернути всі права і свободи українців, за які ще його предки вступалися перед польськими королями.
Петро також випустив подібний універсал, який був цілковитою брехнею. В ньому говорилося, що цар ніколи не помишляв чинити безчинства на Україні, а все, що чинилося, чинилося без його відома, а з відома і дозволу Мазепи. Зрештою на протязі всієї історії