В1701 році коронний гетьман Потоцький попереджав шляхту, що Палій намагається йти слідами Хмельницького, що він "запалив смолоскип хлопської війни”. Політичні обставини змінилися не на користь Палія. 1699 року підписано Карловицький договір. Поділля повернулося під польську владу; поновлено права володіння землями, і польська шляхта посунула на Поділля, Брацлавщину та південну Київщину. Селянство мало знову відбувати панщину; міщанство було обмежене в правах (не мало права мешкати в Кам'янці).

Сейм 1699 року ухвалив розв'язати козаччину: полковникам під загрозою кари смерті наказано негайно розпустити козаків і покинути королівські, шляхетські та церковні добра. Польські полки рушили на паліївщину. Коли посланці гетьмана Яблоновського з'явилися до Хвастова з вимогою виконати його наказ, Палій відмовився. “Я оселився у вільній Україні, і Речі Посполитій нема ніякого діла до цього краю. Тільки я, справжній козак і вождь козацького народу, маю право порядкувати тут”, — сказав він.

У вересні 1700 року 4-тисячна польська армія з гарматами атакувала Фастів, але була відбита. Палій готується до боротьби з Польщею, гуртує правобережних козаків, зноситься з Лівобережжям, з Запорожжям. Почалися селянські повстання на Поділлі, на Брацлавщині, Київщині. Самусь проголосив селянам вічну волю від панського гніту. Козацтво визнало Палія своїм проводирем. У 1702 році Самусь розгромив польське військо під Бердичевом: поляки втратили 2.000 чоловіка. Того ж року козаки зайняли всю Брацлавщину та частину Поділля. Здобута була твердиня поляків на Правобережжі - Біла Церква. Багато козаків ішло з Лівобережжя на Правобережжя, не зважаючи на жорстокі кари. Почалися повстання в Переяславському полку. Особливо гостро настроєні були на Запорожжі: запорожці загрожували йти на Гетьманщину, бити старшину. Мазепа характеризував це так: “Не такі страшні запорожці, як те, що за малим не вся Україна тим же запорозьким духом дихає”.

Зрозуміло, що в таких умовах не міг Палій мати допомоги від царя і гетьмана. Москва вела війну зі Швецією в союзі з Польщею.
Замість підтримки, московський уряд вимагав від Палія та Самуся, щоб вони припинили боротьбу. А тим часом поляки почали перемагати: зазнав поразки Самусь на Брацлавщині, під Ладижином перемогли поляки, спалили місто, взяли в полон і замордували Абазина.  Почалася жорстока помста; населення знову тікало. Лише Київщина трималася в руках Палія.  Року 1704 повстання селян охопили все Правобережжя.
В1704 році Мазепа вступив до Київщини.

Незабаром Палій був заарештований разом з його ближчими співробітниками. Інші визнали владу Мазепи. Палія заслано на Сибір.

в 1684 році, Семен Палій отримує королівський універсал, який дає йому право сформувати козацький полк й оселитись в Фастові.
А тепер короткий історико-біографічний відступ про Палія.
Кінець XVII століття. Польське королівство, до складу якого входить Фастів, витримує важке протистояння з Туреччиною на своїх південних кордонах. Кам`янець взятий турками. Місцевий Петропавлівський кафедральний собор перетворений на мечеть. Поляки спішно будують нові фортеці для блокади Кам`янця.
З другого боку, на півночі насідає Швеція, яка перебуває на вершині своєї військової могутності. Хоча вона більше зайнята боротьбою з Росією, але, хто знає, що прийде в амбітну голову шведського короля.
Лівобережна Україна Польщею втрачена. Після приєднання тих земель до Росії, лівобережні гетьмани й запорожці створюють відносно сильний заслін проти татарських набігів на південь Лівобережжя. Адже, на боротьбу з Польщею вже не потрібно відволікатись
На Правобережній Україні після гетьманувань Євстафія Гоголя, Юрія Хмельницького, Григорія Дуки, Стефана Куницького та Андрія Могили, коли козаки займались війною під прапорами польського короля й турецького султана, а не обороною власної землі, настав розлад й запустіння. Татари, що не мислили своє існування без спустошливих походів на Україну, рушають в незахищений коридор між Дніпром й Дністром. Правобережжя знелюднюється. Та й Бахчисарайський договір 1681 року підтверджує умову не заселення Правобічної України.
Але такі родючі землі довго без доброго господаря бути не могли.
Микола Аркас пише, що у 1685 році Ян ІІІ Собеський “видав таку сеймову ухвалу, що він приймає під свою батьківську опіку усіх козаків, котрі оселяться на землях давніших полків Чигиринського, Черкаського, Корсунського, Канівського, Білоцерківського та Уманського та будуть узнавати за гетьмана того, кого настановить Польський уряд... Ті з них, котрі одержували од короля “приповідні листи” на те, щоб набирати це охоче військо, звалися полковниками; з них одразу визначилися полковники: Іскра, що оселився у Корсуні, Самусь – у Богуславі, Абазин – у Брацлаві на Поділлю, а найбільш – Семен Пилипович Гурко, або “Палій”. Як його прозвали Запорожці. Він оселився у Хвастові”.
Більшість істориків сходиться на думці, що Семен Палій народився в містечку Борзна на Чернігівщині. Його батько був козаком Ніжинського полку. До того ж полку був записаний й Семен. Дехто вважає, що він навчався в Києво-Могилянській колегії. Достовірного підтвердження цьому немає, але людиною він був справді освіченою. Мав брата та сестру. Сестру забрали в ясир, і в полоні вона вийшла заміж за турецького мурзу.
Прізвисько “Палій” він отримав дійсно від Запорожців. Після смерті першої дружини, в кінці 70-хроків він відправляється на Січ. Приймає активну участь