Реферат на тему:

“ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ-РУСІ ЯК ФАКТОР ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ”

студента V курсу, група 501і

факультету заочного і вечірнього навчання

спеціальність “мова та література

(іспанська мова)”

ЗМІСТ

стор.

Вступ.....................................................................................................................3

Розділ 1. Прийняття християнства.....................................................................3

Розділ 2. Західна політика Володимира............................................................5

Розділ 3. Проблема організації церкви..............................................................8

Розділ 4. Спроби подолання деспотизму Константинополя...........................9

Висновки............................................................................................................11

Бібліографія........................................................................................................12

ВСТУП

Християнство з часів свого виникнення стало формуватися не як регіональна, а як світова релігія. В період раннього Середньовіччя мовами європейської культури були грецька та латина. Тому словґянські народи, прийнявши християнство, ввійшли у сімґю європейських народів, змогли долучитися до досягнень європейської культури. З поганства Русь вивела саме Візантія, найкультурніша в ті часи країна Європи. Незважаючи на всі перипетії та складнощі у відносинах з Візантійською імперією, прийняття Руссю християнства від неї було неминучим. Тут для Русі не існувало інших історичних альтернатив. Всупереч літописній легенді про випробування вір, у Володимира не було вибору. Весь хід становлення та розвитку Давньоруської держави та й саме його геополітичне становище зумовили ту історичну закономірність, яка зробила саме Візантію “хрещеною матірґю” Давньої Русі.

Володимир хотів створити релігію, яка могла б слугувати міцною основою для обґєднання всієї держави. Але спроби модернізації старих культів не відповідали меті, бо поганські боги, що були пережитком первісного ладу, не могли задовольнити потреби суспільства класового. Для мети, поставленої правлячими класами Київської держави, найкраще підходило християнство з його детально розробленим вченням та складною церковною організацією. Спробуємо ж дослідити детально, які саме чинники спричинили прийняття християнства Київською Руссю.

РОЗДІЛ 1. ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

Перші кроки князювання Володимира стали останнім спалахом антихристиянської боротьби в Русі-Україні. Обійнявши великокняжий стіл, він був змушений на початку шукати підтримки тих поган-ських елементів, що привели його до влади. На Старокиївській горі знову постали ідоли Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші. Разом зі створенням пантеону шести поганських богів у Києві великокняжа влада намагалася прискорити об'єднання союзних племен і забезпечити зрівняння усіх головних богів, а значить і найбільш впливових жрецьких кіл племен. Очолив цей пантеон великокняжий бог Перун, що мало сприяти зміцненню єдиновладдя в країні і перетворенню її столиці Києва на релігійний центр держави. Проте всі спроби Володимира реформувати поганство і спертися на нього в державному будівниц-тві були безперспективними. Стара релігія була безси-лою виконати необхідну для величезної держави, якою стала Русь, об'єднуючу функцію, а також дати їй належні культурні, цивілізаційні імпульси, необхідні для динамічного повноцінного розвитку. З усіх слов'янських держав лише Русь ще не спромоглася на остаточне утвердження християнства. Навіть Угорщи-на активно акцептувала християнство як з Німеччини, так і з Болгарії. Небезпека, що Русь залишиться позаду цивілізованих народів Європи, ставала дедалі очевид-нішою. Напевне тому Володимир вирішив повернутися до мети своїх попередників – прийняття й остаточного утвердження християнства. Наймогутнішим сусідом Русі була християнська Візантія – з її високою культурою, давніми державними традиціями, блиском імпе-раторського двору; все це могло слугувати певним еталоном у створенні нових соціальних і політичних інституцій Київської держави. Володимир прагне стабілізувати стосунки з Константинополем і зміцни-ти міжнародні позиції Києва. Цьому сприяє усклад-нення політичного і воєнного становища, яке переживала Візантійська імперія. Тривала війна на два фронти – з арабами і болгарами – і повстання Варда Фоки, що проголосив себе імператором, поставили імператора Василя II у скрутне становище. Він змушений був звернутися за воєнною допомогою до Києва, що надавало Володимирові блискучі політичні шанси.

Під час русько-візантійських переговорів обговорю-валися питання прийняття християнства Руссю та її володарем, його одруження з сестрою імператорів Анною і воєнна допомога імперії у боротьбі з узурпато-рами. Матримоніальна традиція візантійського імпера-торського дому забороняла мати шлюб з варварами-іноземцями і поганинами, хоча з політичних міркувань візантійські імператори допускали винятки. Коли у 968 р. єпископ кремонський Лютранд за дорученням Оттона І прибув до Константинополя для переговорів щодо одруження сина германського імператора Оттона II, йому було сказано: «Нечувана річ, щоб порфірородна дочка порфірородного Імператора могла бути видана за іноземця». Після кількох років переговорів Оттону І довелося погодитися на шлюб свого сина з племінни-цею Іоана Цимісхія Теофано. Царівна Анна, яку безус-пішно сватав Оттон, стала дружиною київського князя. Новітні дослідження свідчать, що ініціатором шлюбу Володимира і Анни був сам імператор Василь II, оскіль-ки становище імператорсь-кого дому виявилось кри-тичним і змусило порушити його матримоніальну тради-цію в обмін на військову допомогу України-Русі.

Таким чином, честолюб-ний будівничий нової швид-ко зростаючої держави стає не просто членом родини європейських монархів, але й завдяки своїй порфірород-ній дружині посідає почесне місце в її ієрархії, відтіснив-ши інших претендентів. Саме у цей час руки «дочки священної імперії» для свого сина Роберта домагався засновник нової династії французьких королів Гуго Капет. Відразу після корона-ції Роберта (день Різдва 987 р.) було підготовлено листа ві-зантійським імператорам Василю II і Костянтину, в якому французький король пропонував дружбу та союз і прохав руки візантійської принцеси. Деякі дослідни-ки вважають, що цей лист короля (він зберігався у зібранні листів Герберта Орійяка – довіреного секре-таря архієпископа реймського) так і не був надісланий до Константинополя. Цей план був облишений після отримання французьким монархом вістей про заручи-ни Анни з руським князем. Саме тому вже на початку 988 р. Роберт одружився із Сусанною – вдовою Арнольда II, графа фландрського.

Встановлення родинних зв'язків між Рюриковичами і Македонською династією набувало важливого політичного значення і сприяло історичному повороту у справі християнізації