У несподіваному на перший погляд перетворенні фанатика-поганина Володимира на ревного сповідувача християнства корінилися, таким чином, глибинні сощально-політичні, а також духовно-культурні при-чини. Проте перед письменниками – сучасниками суцільного хрещення Русі – стояла проблема пояснен-ня такої метаморфози. Антор похвального слова кага-нові Володимиру митрополит Іларіон вражений глиби-ною і загадковістю обернення київського князя з гони-теля віри Христової на її полум'яного апостола. Київс-ький митрополит вбачає його причину у духовній тала-новитості князя, а також у «благодатному озарінні від Божого Духу». Водночас він засвідчує, що Володимир «завжди чув про славну, христолюбиву і сильну вірою землю грецьку, як там шанують Єдиного Бога у Трійці і поклоняються йому». Про не менш важливі мотиви навернення Володимира свідчить інший письменник кінця XI ст. Яків Мніх: «Володимир чув про бабцю свою Ольгу, як вона з'їздила до Царьгороду і прийняла там святе хрещення», і під впливом цього факту «розгорілося Святим Духом серце Володимира, бажаю-чи святого хрещення». Ці пояснення переплітаються з описом літописцем особистої духовної кризи Володи-мира, який, зокрема, згадує, що син Володимира Святополк був народжений від тої полоненої черниці-гречанки, що була дружиною Ярополка вже в часи його активного утвердження у християнстві. У зв'язку з цим доречно нагадати про значний місіонерський вплив дружин-християнок на чоловіків-поганинів та їхню роль у поширенні християнства в Європі. Чимало історичних прикладів є цьому підтвердженням. Так, навернення до християнства франкського короля Хлодвіга приписується його дружині Клотільді Бургундській, англосаксонського короля Етельберта – теж дружині, франкській принцесі Берті. Сучасники Володимира угорські королі Гейза і Ваїк (Стефан) хрестилися завдяки своїм дружинам – сестрі поль-ського короля та сестрі германського імператора. Існує припущення, що одна з двох дружин Володимира – чешка – була християнкою княжого роду і доводилася родичкою Дубравці – доньці чеського князя Болеслава І, яка вийшла за польського князя Мешка І і принесла у його сім'ю християнство.

Проте, щоб зрозуміти релігійну політику великого князя київського, а на її тлі і особисту «метаморфозу», слід розглядати їх у контексті надзвичайно важливих адміністративних, воєнних та судових реформ, що здійснювались у державі. Перетворення головних засад внутрішнього і зовнішньополітичного курсу, об'єктив-но зумовлене дальшим розвитком феодальних відно-син, вимагали подолання поганства і послідовного введення монотеїзму. Мірою того, як зміцнювалися суспільно-політичні позиції Володимира в результаті здійснюваних ним реформ, його зобов'язання щодо поганства ставали анахронізмом, що й викликало різкий поворот у царині релігійній.

Зв'язки Володимира з європейськими дворами також використовувались ним з метою християнізації своєї держави і проведення у ній докорінних реформ. Про це свідчить, зокрема, одна зі скандинавських саг ісландською мовою про Олава Тріггвесона – сина норвезького конунга Тріггве. Після тривалих авантюр-но-воєнних пригод він вирушає до Візантії, де охре-щується визначними церковними діячами. Після охрещення Олав запросив єпископа Павла їхати з ним до Гардарики («Країни міст» – звичайна для саг назва Русі —авт.). Єпископ погодився, проте вислав вперед Олава з тим, щоб той умовив конунга Володимира насаджувати у Гардариці християнство. Незважаючи на певне небажання Володимира, завдяки його дружи-ні Олаву вдалося переконати конунга у необхідності прийняти нову віру. Згідно із сагою, єпископ Павло був запрошений у Гардарику (Русь) і хрестив і конунга, і його народ. Усі ці елементи саги не суперечать реальним історичним подіям. Дійсно, король норвезький Олав Тріггвесон у 993-995 рр. охрестився і охрестив свою країну після тривалих мандрівок по чужих землях. І не можна категорично заперечувати, що, перебуваючи на Русі, він міг бути одним з місіонерів, які впливали на Володимира через одну з його дружин, або інших впливових жінок князівського двору. Зокрема, на думку академіка Шахматова, мати Володимира – дружина Святослава Малуша – вже була християнкою.

РОЗДІЛ 2. ЗАХІДНА ПОЛІТИКА ВОЛОДИМИРА

Не викликає істотних запере-чень те, що Володимир прийняв хрещення з Візантії. Разом з тим, Україна-Русь не була відмежованою від Риму, впливів західної культури і підтримувала в цей період тісні стосунки із Заходом. Водночас слід зауважити, що між західним католицтвом і східним православ'ям у часи прийняття Україною християнства ще не було того відчуження, яке постало згодом. Східна і західна церкви тоді ще перебували у єдності, папа залишався формальним главою усього християнства. Все це дава-ло змогу Володимирові здійснювати збалансовану полі-тику між Заходом і Сходом. У 988 р., як свідчить Никонівський літопис, до київського князя під час його походу на Корсунь «придоша послы из Рима й мощи святых принесоша». Йшлося про мощі святого Климента, папи римського, знайдені проповідниками Кирилом і Мефодієм у тому ж Корсуні під час повер-нення з місіонерської подорожі до Хозарії. Двома рока-ми раніше, згідно з літописною легендою, Володимир приймав послів з Риму, які пропонували прийняти християнство згідно із західним обрядом. Як зазначає літописець, Володимир нібито відповів: «Идите опять (назад —авт.) яко отцы наши сего не приняли суть». У надзвичайно складному переплетенні політичних сил, коли Русь набирала дедалі більшої ваги на міжнародній арені і ставала великою державою, київський князь вважав за