Смерть Оттона III (1002) і Сильвестра II (1003) перерізала втілення їхнього плану, проте вони створили сприятливий ґрунт для пожвавлення стосунків Русі із західним світом і для діяльності католицьких місіоне-рів у Київській державі. Хоча в джерелах відсутні будь-які точні вказівки на створення Римом митрополії на Русі, як це припускають деякі дослідники, проте немає сумніву, що нова руська церква перебувала у згоді з Римом, вважала себе частиною вселенської церкви, хоча адміністративне вона від Риму не залежа-ла. Можливо, в початковий період хрещення Русі виня-ток становили «червенські городи» з перемишльською єпархією. Різниця між обома обрядами тоді ще не була такою великою, як у наші дні. У Римі та Італії було чимало грецьких монастирів східного обряду; західне і східне християнство, незважаючи на амбіції своїх лідерів, не були окремими світами. І для Києва не було пекучою дилемою – чи переймати церковну організа-цію саме від Риму; по всіх територіях слов'янського світу існували єпархії слов'янського обряду – проміж-ного між східним та західним, що визнавали над собою зверхність Риму. Разом з тим, дружні стосунки між Києвом і Римом викликали часті роздратування у візантійських урядових колах і періодичне погіршення відносин між римським престолом і візантійським патріархом.

Слов'янське християнство існувало й на території Польщі. Його протектором був сам король Болеслав Хоробрий. Тут, на порубіжжі з Руссю, після її хрещен-ня Володимиром та введення слов'янського богослу-жіння латинське християнство Польщі не витримувало конкуренції зі слов'янським обрядом Русі. Коли у 992 р. Володимир заклав місто Володимир-Волинський і заснував єпископство зі слов'янським богослужінням, король Болеслав вдався до такого ж кроку, заснувавши у Сандомирі, тобто дуже близько до руського кордону, митрополію слов'янського обряду для кількох єписко-пів у Польщі.

Після смерті Болеслава язичницька реакція знищи-ла християнство тільки у Західній Польщі – на тери-торії католицької митрополії, не здолавши його у південно-східній частині країни, де панував слов'ян-ський обряд. Про популярність слов'янського христи-янства за часів Болеслава свідчить також те, що на його динаріях був напис слов'янською мовою з кирилічними буквами.

Боротьба проти слов'янського обряду в Польщі та Чехії розпочалась у другій половині IX ст. у зв'язку з григоріанською реформою та централізацією, що ут-верджувалася в католицькій церкві. У Польщі найдов-ше (до 1096 р.) слов'янський обряд зберігався у бене-диктинських монастирях біля Кракова, в Чехії – у Сазові під Прагою.

Володимир, приєднуючи до Київської Русі червенські городи, вводив до складу своєї держави вже достатньо християнізовану провінцію з церквою сло-в'янського обряду та власним єпископом у Перемишлі. Існує припущення, що це місто мало свого єпископа вже скоро після оновлення великоморавської церков-ної ієрархії папою Іоаном IX у 899 р. З падінням Великої Моравії деякі ієрархи перенесли свою діяль-ність на більш спокійний терен Білої Хорватії, де було два єпископства: одне – у Кракові, а інше – в Пере-мишлі.

Про надзвичайну популярність і життєвість сло-в'янського обряду в Чехії, Польщі й на Русі ще навіть у другій половині XII ст. говориться у листі краківського єпископа Матвія Холеви (близько 1145 р.) до дуже популярного місіонера і проповідника, одного з ініціаторів другого хрестового походу Бернарда Клервоського. Зміст листа виразно свідчить, що слов'ян-ський обряд у Польщі і Чехії активно викорінювався латинським Римом, так само як на Русі – константи-нопольським патріархом. Краківський єпископ, палкий прихильник латинського обряду, вважає слов'янський обряд гіршим за грецьку схизму. На його думку Русь від самого початку свого хрещення була заражена єретичним духом, у зв'язку з чим він запро-шує Бернарда прибути до Польщі і розпочати місію навернення Русі до «істинного» християнства, а також допомогти викоріняти рештки слов'янського обряду в Польщі. «Русь,– пише він, – не хоче достосовуватися ні до латинської ні до грецької церкви; але сама є відокремлена від обох, з ніякою з них не має згаданий народ спільності святих тайн. В цьому випадку, Пане, ваше слово успішніше проникає, ніж гострий меч, і можна передбачувати, що це усунете та щоб вас Дух Святий надихнув їх відвідати. Та не тільки на Русі, яка є для себе немов окремий світ, але також у Польщі та в Чехії, або, називаючи загально в Слов'янщині, яка обіймає багато країв, такий і такий великий успіх при волі Божій осягнете, що від нього потім почуєте: Оце, добрий слуга та вірний».

Це повідомлення ревного прихильника латинства свідчить, що слов'янський обряд на території України-Русі став підґрунтям для створення своєрідної форми християнства, на яку дивились як на єресь не лише у Римі, а й певною мірою у Константинополі.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ЦЕРКВИ

Володимира не могла задоволь-нити й інтеграція нової київ-ської церкви у східну право-славну. Всі грецькі ієрархи були у підпорядкуванні візантійських імператорів, за якими церковні собори визнали лідерство у церковній ієрархії і надали їм титул «імператорів-архієреїв». Візантійські базилевси (імператори) могли призначати і зміщувати найвищих церковних сановників, істотно впливати на рішення вселенських соборів. Таким чином, прийняття хрис-тиянства з Візантії неминуче вело до виникнення полі-тичної залежності великих князів київських від візантійських імператорів, які через церковну організацію могли б нав'язувати Київській державі свою волю.

Як далекоглядний державний діяч Володимир усві-домлював величезне значення прийняття хрещення з Візантії, що переживала тоді період свого політичного і культурного піднесення. На ті часи вона була наймогутнішою державою християнського світу з високою культурою, давніми традиціями, блиском імператор-ського двору. Саме це спонукало Володимира до нав'язання