світової культури мало обмежений характер. На противагу країнам Західної Європи, а також слов’янським державам – Польщі та Чехії, - де утвердився західний католицький варіант християнства і мовою богослужіння та церковної літератури була латина, на Русі церковна служба правилась слов’янською мовою. Безумовно, це сприяло швидкому поширенню нової релігії серед слов’янського населення, разом з тим помітно звужувало русло культурного потоку, адже прилучення до світової культури йшло головним чином через слов'яномовну літературу з Болгарії, Сербії та частково через грецькі книги, що перекладалися на Русі. Фактичне усунення на тривалий час з поля зору руської еліти цілих пластів латиномовної літератури суттєво заважало процесам накопичення знань та обміну інформацією, тим самим сприяючи наростанню певної культурної замкненості країни.
Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим. З моменту прийняття Руссю християнства до падіння Візантії у ХV ст. Під натиском турків ця імперія фактично не виходила із стану перманентної кризи. Криза політична рано чи пізно викликає кризу духовну. Поширені в ХІІІ – ХV ст. настрої бродіння, вплив містицизму, проповідь аскетизму, відчуженості від життя були симптомами кризи візантійської духовної еліти, що не зуміла піти далі засвоєння античної спадщини, осмислити сучасні їй суспільні процеси і тому залишилась відірваною від загальної течії світової суспільною думки. Потенціал візантійського цивілізуючого впливу поступово згасав, продукуючи замість енергії та новаторства традиціоналізм та консерватизм. Наслідками цього стали занепад шкільної та гальмування універсальної освіти, обмеження духовної свободи, а отже, стійка тенденція відставання від Заходу у багатьох сферах суспільного життя.
2. Феодальна роздрібненість Київської русі. Галицько-Волинське князівство у ХІІ – ХІV ст.
Період феодальної роздрібленості (ХІІ – ХІІІ ст.) – закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість – не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція. Саме в цей час відбулося остаточне формування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів та повинності селян, завершився процес становлення феодально-станової ієрархії, склався і вдосконалився державний апарат тощо).
Явище роздрібненості суперечливе і неоднозначне. З одного боку, воно зумовило втрату державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, з іншого – стало підгрунтям формування великого землеволодіння, прогресу у сільському господарстві, піднесення міст, значного зростання чисельності населення, розвитку східнослов’янської культури.
Після занепаду Київської Русі Галицько-Волинське князівство стало її спадкоємцем і ще протягом ста років зберігало і уособлювало на міжнародній арені східнослов’янську державність.
Що зумовило процес феодальної роздрібненості?
Кінець ХІ – середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздрібненості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад Давньоруської держави, набирають сили відцентрові тенденції. Вже у ХІІ ст. на теренах Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їх кількість на початку ХІІІ ст. досягла 50, а у ХІV ст. – 250.
Феодальну роздрібненість спричинило кілька факторів.
Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
За часів Володимира Русь простягалась майже на 800 тис. кв.км., що залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь в цей час не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здіснення своїх владних повноважень на такій величезній території.
Зростання великого феодального землеволодіння.
За підрахунками фахівців, вотчинних володінь усіх рангів у Київській Русі було понад 3 тисячі.
3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
Тривалий час (майже до 30-х рр. ХХ ст.) серед істориків панувала думка про те, що основною причиною роздрібненості є порушення принципів престолонаслідування. Спочатку на Русі домінував “горизонтальний” принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління – від сина старшого брата до сина наступного за віком). В центрі міжусобного протистояння, як правило, знаходився Київ, який в той час був не тільки символом, а й засобом влади. Лише за одне століття (1146-1246 рр.) київський стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше одного року.
4. Зміна торговельної конюктури і занепад торгівлі.
У цей час половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв’язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами.
5. Перманентні напади степових кочівників (печенігів, половців, татар).
2) Яким був вплив монголо-татарського іга на динаміку суспільного розвитку руських земель?
Питання про роль монголо-татарського нашестя та іга у слов’янській історії завжди належало до надзвичайно важливих, але разом з тим гранично складних, дискусійних. Цікаво, що багатовікове дослідження проблеми привело дослідників до різних оцінок та абсолютно полярних висновків. Одні з них вважають, що іга фактично не було, а був лише союз Русі з Ордою, інші – вказують на руйнівні наслідки монголо-татарського іга, яке загальмувало розвиток слов'янських земель, зумовивши в перспективі помітне відставання від країн Західної Європи.
Вже перші наслідки завойовницьких походів монголо-татар були катастрофічними для слов'янських земель. За підрахунками катастрофічними для слов'янських земель. За підрахунками археологів, із 74 руських міст ХІІ – ХІІІ ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж