Реферат

на тему: „Розвиток освіти в Київській Русі”

Освіта ї наука. Рад. учені вважають, що писемність на території К. Р. в її найпростіших формах була відома ще в 6 – 8 ст. Болг. чернець Храбр (9 ст.) зазначав, що в дохристиянські часи слов'яни писали „чъртами и ръзами”. Однією з глаголичних пам'яток того часу є Київські листки. Розвиткові й поширенню писемності сприяла поява слов'ян. шрифту — кирилиці. Значний вплив на роз-виток освіти мало прийняття хри-стиянства. Про поширення гра-мотності в К. Р. свідчать згадува-ні в літописах договори, написи на речах, стінах будівель (див. Графіті), берестяні грамоти та ін. Відомо, що 988 у Києві, 1028 ( у Новгороді існували школи для дітей знаті з систематичним викладанням („книжним ученням”), У 1086 онука Ярослава Мудрого Анна (Янка) Всеволодівна засн. у Києві при Андріївському монастирі жіноче уч-ще. Створювалися школи при князівських двоpax і монастирях. Навчання про-водилося за текстами перекладних; церковних книг. Хоч у навч. програмах переважали богословські відомості, тодішні школи давали й певний обсяг світських знань, і Визначною пам'яткою давньорус. педагогіки є „Повчання” Володимира Мономаха (1096). Розвива-лися гол. чин. богослов'я, філосо-фія, історія. В К. Р. з'являються перші праці енциклопедичного, характеру у вигляді законоправил. Відомості з природознавства й космогонії черпалися з популяр-них перекладних книг: „Фізіолог” (з грец., автор невідомий), «Шестоднев», складений болг. екзархом Іоанном на основі візантійського тексту, «Християнська топографія» Козьми Індикоплава та ін., знан-ня з історії подавали візант. хроніки Іоанна Малали й Георгія Амартола, юридичні відомості – Статут Володимира Мономаха, зб. норм давньорус. права — «Руська правда» тощо. Найбільші цен-три освіти К. Р.— Київ, Новгород, Ростов Великий, Чернігів та ін. В К. Р. збирали, перекладали й переписували книги. Монастирі тали осередками, де створювали-ся сховища книг і рукописів та архіви. Значні зібрання книг були і Бібліотеці Софійського собору в Києві, Києво-Печерському, Києво-Видубицькому, Вишгородському та ін. монастирях, у містах Владимирі й Галичі давньому.

Після офіційного введення християнства на Русі утверд-жується кирилична система письма. Нею написані всі відомі твори XI і наступних століть: «Остромирове євангеліє», «Ізборники Святослава» 1073 і 1076 pp., «Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона, «Мстиславове євангеліє», «Повість временних літ» та інші.

Згадані твори – не єдині пам'ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі. Великий додатковий матеріал для цього дають архео-логічні розкопки, які виявляють численні вироби з написами. Це – шиферні прясла, керамічний та металевий посуд, ливарні формочки, плінфа. Зміст написів різний, але найчастіше вони засвідчують приналежність або ім'я господаря речі: «княжа», «Спасова», «княжо єсть», «Мстиславя корчага», «Давидова чара», «Гюръгева», «Гаврило», «Молодило», «Янъка въдала пряслень жирце» та ін. Іноді написи вказують на вміст посудини – «Ярополче вино». «Гороухща»; містять побажання – «Благодатнеша плона корчага сия»; засвідчують ім'я майстрів – «Макосим», «Людота», «Костантин».

Розкопки в Новгороді та інших містах Північної та Північно-Східної Русі (Пскові, Старій Ладозі, Старій Руссі, Твері, Смо-ленську) виявляють «берестяні» грамоти, які датовані переваж-но XII — XIII і наступним століттями. Це листування жителів міст і їх сільськогосподарської округи з приводу різних госпо-дарських справ: купівля землі, лихварські угоди, боргові зо-бов'язання, духовні на випадок смерті, повідомлення про уро-жай тощо. Як свідчить аналіз «берестяних» грамот Новгорода, де їх виявлено вже близько 700, письмо відігравало помітну роль в житті не лише заможних, але й рядових міщан. Постає слушне запитання чи мав феномен «берестяних» грамот поширення в Південній Русі? Безперечно, мав. Так вважати дають підстави знахідки кістяних стилів у Києві, виявлення перших грамот у Звенигороді. Напевно, знайдуться вони і в інших південноруських містах, але сподіватися на масове їх поширен-ня не доводиться.

Своєрідною компенсацією «берестяних» грамот в Південній Русі є давньоруські написи XI — XIII ст., зроблені прихожанами і клирошанами на стінах культових споруд. Найбільше їх у Софійському соборі Києва. Виявлені і досліджені С. Висоцьким, вони значно поповнили коло писемних джерел про події дав-ньоруської історії1. Запис 1032 р. про народження у Ярослава Мудрого сина Всеволода проливає додаткове світло на проблему раннього заснування і побудови Софії. Під 1054 р. повідомляється про смерть «царя нашего» Ярослава Мудрого. Запис про мир на Желяні під Києвом представляє нам його учасників – великого київського князя Святополка Ізяславича, Володимира Мономаха – князя переяславського і Олега Святославича – князя Чернігово-Сіверської землі. Окремий вели-кий напис сповіщає про продаж Боянової землі і внесення десятини до Софії. Не виключено, що ця купча стосується і легендарного співця Бояна, про якого згадує «Слово о полку Ігоревім». Покаянний напис на стіні Михайлівського собору Видубицького монастиря — «господи, помози рабу своєму Стефану, грешившему паче всіх и ділом, и помышлением», – оче-видно, пов'язаний з ігуменом Печерського монастиря, пізніше єпископом Володимира-Волинського Стефаном.

Аналіз церковних графітів виявив, що їх авторами були представники усіх соціальних верств: ченці, попи, купці, княжі люди, прощенники, професійні писарі. Разом із «бере-стяними» грамотами і написами на ужиткових речах графіті засвідчують досить широке розповсюдження грамотності на Русі. Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій навчалися або, як пише літопис, «постигали учение книжное» діти «нарочитой чади» — найближчого оточення князя. «Уче-ние книжное» — не просто грамотність, а