Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. «Повість временних літ» повідомляє, що Ярослав «прийде к Новугороду, собра от старост и попових детей 300 учити книгам У 1968 р. на схилах Старокиївської гори вдалося виявити невелике шиферне прясло з чітким і грамотним написом «Янька відала пряслень жирці. Не виключено, що перед нами автограф Янки Всеволодівни, подарований одній із своїх учениць.

Крім державних та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в «єдиного учителя» і, за словами літописця Нестора, досить швидко осягнув усі «граматикия».

Про існування школи в Софійському соборі Києва свідчать численні графіті, нанесені в різних частинах будівлі її учнями. Один із них увічнив своє ім'я: «Пищань писать в дяки ходил ученикомъ». Новгородський хлопчик Онфім лишив для на-щадків свої школярські вправи на бересті.

Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліотеки, які створювались при монастирях та церквах. Великими любителями книг були також давньоруські князі. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Свя-тослав наповнив книгами кліті своїх князівських палат; князь Миколай Святоша витрачав на. книги всю свою казну і дарував їх Печерському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя Володимира Васильо-вича (XIII ст.). Власні книжкові зібрання були також у деяких освічених ченців. Багато книг мав один із учнів Феодосія Печерського Григорій. Помітивши, що його книги почали красти, та щоб не вводити злодіїв у спокусу, Григорій передав частину свого зібрання «властелину града», іншу продав. Згодом він уклав нову бібліотеку.

На Русі було багато книгозбірень, але перша і найбільш значна утримувалась при Софії Київській. Заснування її у 1037 р. стало видатною подією в культурному житті Київської Русі і не випадково вона так детально схарактеризована у літописі. Складаючи похвалу Ярославу Мудрому за будівничу діяльність, поширення християнства, літопис особливо підкреслює його любов до книг.

За студійським монастирським статутом бібліотека перебу-вала у віданні спеціального брата-бібліотекаря. Братія згідно з його розпорядженням повинна була приходити у певний час для читання книг. Частина братчиків займалась їх переписуванням. Про «книжное строение» дуже добре розповідається в „Печор-ському патерику” Сам же Феодосій, на-співуючи псалми, пряв нитки, необхідні для зшивання книг: «рукама прядушю волну».

Найбільша книгописна майстерня, де сиділа велика кількість писарів, подібних печерському Іларіону, відома при Софії Київській. В ній працювали писарі як духовного звання, так і миряни. М. Розов, досліджуючи книги бібліотеки Софії Новго-родської, встановив, що із понад 100 писарів, які залишили свої автографи на книгах, близько половини були писарями-ремісниками. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів. Крім Києва, центрами переписування книг були Новгород, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Переяслав, Ростов, інші міста.

Настійна потреба у книгах сприяла виникненню на Русі своєрідної галузі ремесла, до якої було залучено багато людей. Крім книгописців і палітурників, над книгою трудились редак-тори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала досить дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в XI — XIII ст. можна було купити великий міський будинок або 12 га землі. Напевно, не меншою цінністю вважали книгу і в Київській Русі. Текст Нового завіту поданий у два стовпці красивим уставом на 213-ти аркушах, початкові (заглавні) рядки тексту оздоблені золотом, прикра-шені великими буквами і художніми заставками. Крім того, книгу прикрашають чотири мініатюри Євангелістів. Якщо до-дати до цього дорогоцінний оклад із срібла, оздоблений золотими кіотцями із зображеннями святих, виконаними в техніці перегородчатої емалі, то зауваження згаданої приписки не видається перебільшенням, бо оклад «Мстиславового євангелія» частково виготовлявся у Цареграді, куди книгу возив княжий тіун На-слав, а завершувалась робота над ним у Києві.

Волинський князь Володимир Василькович придбав для спо-рудженої в місті Любомлі церкви молитовник за 8 гривен кун. Цих грошей вистачило б для купівлі отари овець в 40 голів.

Які книги зберігались у бібліотеках Києва, Чернігова, Пере-яслава, Галича, Володимира або вийшли із книгописних май-стерень? Літописи підкреслюють їх церковний характер: ними повчались «вернше люди» і «наслаждалися ученьем божествен-ним». Хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом. Кожний, хто почитає пророчі настанови, євангельські і апостольські проповіді, житія святих отців, той велику користь має для душі.

Одним з найвідоміших центрів культурного життя Київської Русі був Софійський собор у Києві — митрополича резиденція. Тут укладений перший давньоруський літописний звід 1037— 1039 pp.; написане і проголошене митрополитом Іларіоном знамените «Слово о законі і благодаті», яке вражає глибиною національної свідомості і блиском ораторського хисту; розроб-лені основи першого збірника законів Київської Русі – «Руська правда»; створено «Ізборник Святослава» 1073 p.; написано незвичайне за своєю ідеологічною спрямованістю «Послання митрополита Клима Смолятича до пресвітера смоленського Фоми» і багато інших славетних творів. «Ізборник» 1073 p., переписаний із болгарського перекладу кінця IX – початку X ст., став першою руською енциклопедією, яка увібрала найширше коло питань, до того ж не тільки богословських та церковно-канонічних, але й з ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії. «Ізборник»