та залишки 4-ї сотні. Після цього 2-й курінь провів два повторних наступи, щоб відбити зайняті росіянами позиції на Лисоні, але ця спроба провалилася. Курінь, зазнавши значних втрат вбитими та пораненими, зайняв оборону на західних схилах гори. З правого флангу його прикрив 310-й угорський полк, а з лівого - вцілілі сотні 81-го угорського полку. Залишки 1-го куреню обороняли становище на Лисоні до полудня, коли їм на допомогу прийшли дві сотні баварського полку. Росіяни, які зазнали значних втрат, в той день вже не мали змоги продовжували наступ. Ворожі сторони впорядкували свої обороні позиції та приготувалися до нових боїв.
4 вересня о 6-й годині весь австрійський фронт пішов у контрнаступ. Спершу він виявився вдалим. 1-й курінь УСС зміг пробитися до передової лінії оборонних укріплень ворога біля Ценівки, а 2-му куреню майже вдалося захопити втрачені позиції на Лисоні. Але через недостатню координацію дій і стрімкі флангові атаки противника наступаючі групи змушені були відступити з великими втратами. Ввечері того ж дня австрійське командування підтягло на Лисоню важку артилерію, котра, щойно прибувши, почала обстрілювати окопи росіян. О 19-й годині почався загальний наступ піхоти, яка майже без бою здобула головні позиції ворога.
Таким чином криваві бої за Лисоню, в які росіяни кинули цілу дивізію найкращої піхоти і багато артилерії, закінчився перемогою австрійського війська. Але оборона була б набагато важчою, якби не полк УСС, що спинив наступ ворога у хвилину найбільшого ослаблення фронту. За цю перемогу УСС заплатили криваву ціну: з 44 старшин залишилось лише 16, 81 стрілець загинув у бою, 293 було поранено, 285 потрапило до ворожого полону.
Але настав 1917 р. В Росії відбулася революція, а в Україні розпочала свою державотворчу діяльність Центральна рада. Влітку 1917 р. розпочалась українізація Південно-Західного фронту. Це викликало сумніви у галичан щодо правильності орієнтації на Австрію. Багато січовиків виявили бажання воювати проти Австро-Угорської імперії для визволення підвладних їй земель. З колишніх полонених українців був створений Галицько-Буковинський курінь січових стрільців.
Захопивши владу у Східній Галичині у листопаді 1918 р., українці викликали гнів зі сторони польських політичних кіл, які фактично одразу організували бойові дії проти Західноукраїнської Народної Республіки. Лише за 3-4 дні січові стрільці з Чернівців змогли добратися до Львова, де вже точилися бої за місто. Прибувши до місця подій, УСС одразу вступили в бій. Це дещо вирівняло загальну ситуацію і підняло моральний стан захисників Львова. Але, не зважаючи на героїчну стійкість українських формувань, все ж 21 листопада довелося залишити столицю Галичини. Потрібно відзначити дивний парадокс: не зважаючи на війну, відносини між бійцями ворогуючих сторін залишалися приязними і доброзичливими. Після денних сутичок увечері і вночі українські і польські солдати разом грілись біля вогнищ і співали пісень. Але така дружба і приязнь тривала не довго. Українські військові формування змушені були покинути Львів. Місцева польська влада почала чисельні зачистки як українців, так і євреїв.
Перші бойові сутички з польськими військами показали слабкі сторони УГА і УСС. Зокрема болючою виявилася відсутність вищого командного складу армії. Керівники ЗУНР почали залучати офіцерів і генералів інших національностей, зокрема, таких як полковник Легар, майор Ерле, генерал Кравс та ін. Допомога у формуванні вищого командування поступала і з УНР. Зокрема в УГА перейшли служити генерали М. Омельянович-Павленко, О. Греков та ін.
Зміни торкнулися і організації війська. Українська Начальна Команда розділила всі військові підрозділи на три корпуси. Перший формувався на основі Північної групи військ. Основні з’єднання корпусу становили групи: V Сокальська, VІ Равська, ІХ Белзька, Х Янівська. Крім цього в корпус входили окремі частини і підрозділи спеціальних функцій і призначень. В секторі „Північний схід – південний захід” біля Львова утворювався Другий осадний корпус, куди увійшли бригади: ІІ Коломийська, ІІІ Бережанська, ІV Золочівська. Війська Південної округи були зведені у третій корпус. До нього входили: VІІ Львівська, VІІІ Самбірська та ХІ Стрийська групи.
Висновок
В процесі реорганізації армії за окрему військову одиницю було прийнято курінь, що складався з чотирьох - п’яти сотень і мав свої допоміжні служби. Полки як військові частини залишалися лишень в окремих випадках, зокрема, там, де вони формувались на основі Українських Січових Стрільців. Загалом військова вертикаль становила схему: рій - чета - сотня - курінь - бригада - корпус - Галицька армія.
Отже, Українські Січові Стрільці лишили помітний слід в історії Українських Збройних Сил, одну з найбільш романтичних і найтрагічніших її сторінок. Прикладом для наслідування є любов стрільців до України, здатність на самопожертву заради здобуття незалежності свого народу.
Список джерел та літератури
1. Ботушанський В. Участь буковинців у процесі творення української державності (1918-1919 рр.) // Міжнародна наукова конференція, присвячена 75-річчю ЗУНР. 1-3 листопада 1993 р. Івано-Франківськ, 1993. – С. 8-9;
2. Буркут І. Г. А ми тую славу збережемо (з історії українських збройних сил ХХ ст.). – Чернівці: Видавництво спілка „Час”, 1992. – 73 с.;
. Думін О. Історія легіону Українських Січових Стрільців //Дзвін. – 1991. – № 9. – С. 92 – 102;
4. Історія січових стрільців: воєнно-історичний нарис. – К.: Україна, 1992. – 346 с.;
5. Історія українського війська. – Львів: Світ, 1992. – Т.2. - 712 с.;
6. Литвин М, Науменко К. Історія Галицького стрілецтва. – Львів, 1991. – 138 с.;
7. Лозинський М. Галичина в 1918-1920 рр. – Відень, 1922. – 119