Революційний вибух, який започаткував Лютневу революцію, стався 23 лютого 1917 р. в Петрограді, а вже 27 лютого озброєні робітники та солдати майже повністю оволоділи столицею Російсь-кої імперіїлУ ніч на 28 лютого були заарештовані міністри остан-нього царського уряду. Незабаром революція перемогла у всій країні.Розвалилася багатовікова монархія.

Повалення царизму. Зречення від імператорського престолу Миколи II і вимушена відмова членів царської сім'ї від прав на російський престол відбулися на початку березня. Але офіційно республікою Росія була проголошена декретом Тимчасового уряду тільки через півроку — 1 вересня 1917 р. У цьому відбилися маневри певної частини правлячих кіл, котрі і після зречення Романових не виключали можливості поновлення у трохи іншому вигляді монар-хії в майбутньому.

Пролетаріат Петрограда приступив до утворення міської Ради робітничих депутатів, перше засідання якої відбулося 27 лютого. І березня Рада поповнилась солдатськими представниками і стала називатися Радою робітничих і солдатських депутатів. За прикла-дом Петрограда Ради робітничих і солдатських депутатів, а згодом і селянських депутатів почали виникати в містах і селах України.

Більша частина депутатів Петроградської Ради, як і Рад, що виникли в інших районах країни, в цей період підтримувала мен-шовиків та есерів, які керували Радами. У діяльності Рад в цей час спостерігався політичний плюралізм.

Меншовики, есери та інші групи, які приєдналися до них, були партіями соціалістичними. Вони ставили за кінцеву мету побудову шляхом реформ соціалістичного суспільства. Проте вони вважали, що Росію чекає ще тривалий період буржуазно-демокра-тичного розвитку, протягом якого пролетаріат не може і не повинен прагнути до влади. Члени цих партій багато зробили для повалення царизму, перетворення Росії на демократичну республіку. Їх прог-рама подальшого розвитку країни докорінно відрізнялася від планів і політики екстремістського крила російської соціал-демократії, яке складалося з більшовиків.

Останні твердили, що Росія у своєму розвитку досягла вищої стадії капіталізму — імперіалізму, тобто того рівня, який нібито дає змогу відразу здійснити перехід до соціалізму. Хоча Росія ще не відносилась до найрозвиненіших капіталістичних держав, В.Ленін вважав, що готовність Росії до соціалістичної революції необхідно розглядати у всесвітньо-історичному аспекті. Вибух у Росії В.Ленін трактував як початок світової соціалістичної революції. Більшови-цька партія в основу своєї тактики на початку 1917 p. поклала вказівки В.Леніна про те, що Лютнева революція є лише етап у боротьбі трудящих мас за своє визволення, що вона повинна пере-рости в революцію соціалістичну. Подальша історія показала трагі-чність такого вибору. Конкретний план боротьби за перехід від демократичної революції до соціалістичної В. Ленін виклав у "Кві-тневих тезах". Щоправда, в них тоді було ще зроблено висновок про можливість мирного розвитку революції шляхом завоювання кому-ністами більшості в Радах. Тому вони і висунули лозунг "Вся влада Радам", обіцяючи кожному робітникові, солдату, селянину участь в управлінні державою. На ділі ж єдиновладдя Рад створювало ідеа-льні умови для диктатури однієї партії, тієї, яка візьме контроль над Радами. На роль саме такої партії претендували більшовики. Вони сподівалися швидко витіснити меншовиків та есерів з Рад. Курс на єдиновладдя Рад суперечив досвіду людства, яке в процесі суспіль-ного розвитку виробило принцип поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову — як необхідну передумову демократії. Відмов-ляючись від цього принципу, більшовики відмовлялися й від де-мократії, вступали в конфлікт з переважною більшістю населення і

підштовхували у кінцевому підсумку Росію до громадянської вій-ни.

Петроградська Рада спочатку виявила себе як демократична влада, претендуюча на роль всеросійського державного центру.УУ перші дні революції на роль керівної влади претендував також буржуазний Тимчасовий комітет Державної думи. За згодою між лідерами Тимчасового комітету і керівництвом Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів був утворений Тимчасовий уряд. формально він нікому не підпорядковувався, але фактично йому доводилося діяти під контролем Тимчасового комітету, з яким до травня 1917 p. він здійснював спільні засідання.'В той же час Петроградська Рада зв'язала уряд рядом обов'язків і стежила за їх виконанням.

V Через кризи, прорахунки та помилки коаліційний Тимчасовий уряд'(представлений кадетами, народними соціалістами, меншови- ками та есерами) вів країну до Установчих зборів, котрі, як він

сподівався, мали розв'язати кардинальні питання її нового буття. і'Проте коаліція стала "в'язнути" і виявляти тенденцію до банкруте- S-ва внаслідок своєї подвійної, нерішучої політики.Не привело до успіху і створення однорідного соціалістичного уряду (есери, мен-шовики).

Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів в Україні та суспільно-політичні структури, що підтримували їх повалення царизму полегшило діяльність демократичних сил. Український народ на повний голос заявив про свої національні інтереси. Намі-тилася перспектива його самовизначення і утворення власної дер-жавності. Одночасно очевидною стала необхідність глибоких соці-альних і економічних перетворень, від здійснення яких значною мірою залежала доля національної революції в Україні.

Трудящі маси України брали активну участь у другій демокра-тичній революції. Звістка про лютневі події в Петрограді миттю облетіла усю Україну. Трудящі відразу ж приступили до ліквідації органів царської влади і формування своєї революційної влади. У великих містах України Ради почали діяти відразу ж після перемоги Лютневої революції в Петрограді. В Харкові перше засідання Ради робітничих депутатів відбулося