100 конкретних питань зовнішнього та внутрішнього життя України. Серед них слід відмітити підготовку проекту постанови пленуму Центральної Ради про введення українського прогресив-но-прибуткового оподаткування у розмірі 25% загальноросійського прибуткового податку, поземельного податку по 10 коп. з десятини та одночасного оподаткування робітників і службовців у розмірі 25% одноденного заробітку. Проблема фінансів була однією з голо-вних для Центральної Ради як державної структури України. Генеральний Секретаріат розглянув також проблеми судоуст-рою. Він вважав необхідним, "щоб апарати суду було краще прис-тосовано до місцевого населення відповідно до нових форм життя на Україні, а для цього потрібне затвердження секретарства судових справ". Увага приділялася й військовій справі. У постанові Генерально-го Секретаріату говорилося: "Організація військових частин іде безу-пинно. Вона стала позитивним фактором як в справі оборони на фронті, так і в справі охорони революції в державі. Генеральний Секретаріат, маючи на меті надати якомога більшої планомірності у формуванні українських військових частин, визнає для цього необхі-дним затвердження Секретарства військових справ. Визнаючи верхо-вне командування за воєнним міністерством Росії, Генеральний Секретаріат в той же час вважає, що секретарству військових справ мусить бути надано компетенцію і відповідні права в сфері організації формування українських військових частин".
Генеральний Секретаріат знову розробив і 12 жовтня 1917 p. прийняв Декларацію, яка уточнювала компетенцію кожного секре-тарства та всього Секретаріату в цілому. ентральна Рада робила спроби поширити свій політичний вплив на аналогічні за характером і спрямованістю рухи інших "недержавних" народів, які проживали на окраїнах колишньої ім-перії. Помітною подією у цьому плані став "З'їзд народів", який відбувся у Києві 21—28 вересня. Наприкінці серпня відбувся корніловський заколот. 29 серпня Центральна Рада рішуче відгукнулась на нього. Вона запропонувала через Генеральний військовий комітет українським частинам і ор-ганізаціям не виконувати наказів Корнілова. той же час поглиблювався конфлікт Центральної Ради з Тимчасовим урядом. У третій декаді жовтня на інформацію про те, що у Києві розгорнулася практична підготовка до скликання Украї-нських Установчих зборів, Тимчасовий уряд зреагував істерично. Міністр юстиції П.Малянтович наказав прокуророві Київської судо-вої палати негайно розпочати слідство з метою притягнення В.Вин-ниченка та інших генеральних секретарів до кримінальної відповіда-льності. Але 25 жовтня Тимчасовий уряд перестав існувати. ким чином, період історії держави і права України, який розпочався перемогою Лютневої революції та завершився подіями, що безпосередньо передували жовтневому збройному повстанню в Петрограді, являє собою час, коли в Україні в умовах демократичних процесів, які розвивалися під впливом перемоги революції розгорнулася боротьба за відродження національної державності та йшло формування демократичних суспільно-політичних структур головною з яких стала утворена легітимним шляхом Центральна Рада — перший український парламент, а також урядовий орган — Генеральний Секретаріат. Цим державним структурам доводилося діяти у складних умовах встановлення в Україні влади Тимчасового уряду, його місцевих органів та законодавства. ісля жовтневого збройного повстання у Петрограді влада Тимчасового уряду була ліквідована і встановилася пролетарська диктатура. Враховуючи ці обставини, Центральна Рада проголосила створення Української Народної Республіки, а згодом й її незалеж-ність від більшовицької Росії.
2. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ.
ДЕРЖАВНИЙ ЛАД І ПРАВО УНР
2.1. Організація центральної влади
Події у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, — партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище склало-ся у Києві. Одержавши повідомлення про повалення Тимчасового уряду, керівництво Центральної Ради прийняло резолюцію, в якій засуд-жувалось збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захи-щати Тимчасовий уряд, українські партії все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, бо вони не представляли всієї революційної демократії.
Центральна Рада вважала, що в такій ситуації можливий єди-ний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, — це утворення Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 p. був оголошений текст Універсалу Центральної Ради. "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою... — говорилося в Універсалі.— Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів".
М.Грушевський наголошував: на тому, що подібна "широка автономія об'єктивно дає початок "її перетворенню у "повну держа-ву '. І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є "повною державою": 22 січня IV Універсал Центральної Ради сповістив, що "віднині Українська Народна Рес-публіка стає самостійною, не від кого не залежною державою". Зрозуміло, були й інші чинники (конфлікт з Раднаркомом, пробле-ми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак, з точки зору еволюції "чистих" держа-вних форм, цей шлях є закономірним.
З цього часу досить активно відбувається процес формування і удосконалення державного ладу УНР.
Особливе місце в структурі вищих органів УНР займала Центральна Рада. 'У III Універсалі міститься конструкція, згідно з якою Центральна Рада поставлена українським народом "разом з братніми народами України... бере-гти права, здобуті боротьбою", а в IV Універсалі сказано: "Ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу — селян, робітників і солдатів".
У деклараціях Генерального Секретаріату вживаються правові означення Центральної Ради: "законодавчий орган", "представницький орган", нарешті, "революційний, демократичний парла-мент".
Проте, не зважаючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала свою певну специфіку.
По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральної Ради постійно
