Громадські ради і комітети створювались в усіх губерніях України. Вони розглядалися як представницькі органи місцевої влади. Панівне становище в них зайняли представники торгово-промислових кіл і управлінської бюрократії.

У громадських комітетах, як уже зазначалось, велику роль відігравали представники партії кадетів, які спочатку користувалися в українських містах великим впливом. Партія кадетів, яка після Лютневої революції виступала за республіканську форму правління і називала себе партією народної свободи, закликала до припинен-ня класової боротьби і доведення світової війни до переможного кінця. В Україні близьким за рядом програмних положень до партії кадетів було "Товариство українських поступовців" (ТУП), перет-ворене у червні 1917 р. в Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ). Але ТУП на відміну від кадетів вимагало автономії для України.

Громадські комітети утворювалися і на селі. У березні розпо-чалася масова ліквідація колишніх управ. Замість старих волосних управ утворювалися волосні та сільські виконавчі громадські комі-тети — органи Тимчасового уряду. Наприклад, було сформовано виконавчий громадський волосний комітет у с. Миропіллі Харків-ської губернії. Тимчасовий уряд зберіг у волосних виконкомах вплив буржуазії та ліберальних поміщиків. 20 березня він розіслав циркуляр, згідно з яким пропонувалось утворювати волосні вико-навчі громадські комітети під керівництвом і наглядом комісарів уряду, а до їх складу залучати "місцевих землевласників і усі інтелігентні сили села". З волосними та сільськими громадськими комітетами співробітничали також меншовики і есери.

Про характер місцевих органів Тимчасового уряду свідчить соціальний склад губернських і повітових комісарів. Уже в перші дні Лютневої революції повсталі маси вигнали царських губернаторів, багато з них були заарештовані. Тимчасовий уряд видав 4 березня з цього приводу постанову, згідно з якою губернатори та віце-губер-натори усувалися від посади, а їх обов'язки покладалися на голів губернських земських управ — губернських комісарів. Обов'язки повітових справників цією ж постановою було покладено на пові-тових комісарів — голів повітових земських управ. Голів земських управ було обрано до революції на основі антидемократичного царського закону. За своєю соціальною суттю вони в основному були обуржуазненими поміщиками. Більшість комісарів належала до октябристів і кадетів. Вони у значній частині зберігали на місцях старий державний апарат і його діячів, за винятком найбільш скомпрометованих прибічників царизму. Губернські та повітові комісари вживали всіх заходів, щоб припинити дальший розвиток революції та демократії, не допустити розширення національно-ви-звольного руху. Про це свідчать, наприклад, численні донесення губернських і повітових комісарів в Україні Тимчасовому уряду, міністерству внутрішніх справ та іншим органам центральної влади.

Великі надії у зміцненні своєї влади на місцях буржуазія покладала на органи земського і міського самоврядування. Були утво-рені волосні земства ~ зібрання і управи та дільничні міські управління (районні думи). Останні утворювалися в містах з насе-ленням не менше 150 тис. чоловік. Вони допомагали міській думі управляти господарством в окремих районах міста. Шляхом демок-ратизації виборів у земські та міські установи був розширений їхній склад. Цим буржуазія зміцнила своє керівне становище в земствах і думах. Проте і трудящі, особливо у містах, розширили своє представництво в думах і земствах, як, наприклад, наприкінці березня у Луганську.

Значну увагу Тимчасовий уряд приділяв формуванню охоронного апарату. Проблема його організації для локалізації революційного руху та лівоекстремістських проявів, котрі під час Лютневої революції виходили далеко за межі звичайної демократичної революції, була однією з найскладніших проблем, з якою довелося зіткнутися Тим-часовому уряду. Мала місце й реальна загроза контрреволюційного військового перевороту і встановлення реакційної військової дикта-тури, що теж могло призвести до ліквідації демократії,

Десятимільйонна слабодисциплінована армія, що у значній своїй частині перебувала під впливом більшовицької агітації, не могла бути використана для боротьби із зазначеними проявами. Уряд міг розраховувати, але не завжди впевнено, як засвідчила практика, лише на дуже обмежене число добірних військових час-тин, не допускаючи звернення безпосередньо до широких солдат-ських мас. Був розширений центральний апарат військового мініс-терства, витрати на утримання якого подвоїлися. Проте із цього нічого не вийшло. Усе більш реальною ставала більшовицька заг-роза. Солдатські маси — у більшості своїй селяни, переодягнені в солдатські шинелі, — в умовах війни легко піддавалися більшови-цькій агітації.

Необхідно було терміново утворити нові спеціальні органи охорони буржуазно-демократичного ладу. Це питання виникло ще під час переговорів між делегаціями виконкому Петроградської Ради і Тимчасового комітету Державної думи з питання про прог-раму майбутнього Тимчасового уряду. Тим більше, що озброєні робітники і повсталі війська розпочали ліквідацію поліції та жанда-рмерії. Вони захоплювали і громили поліцейські участки, арешто-вували ненависних стражів старого ладу, секретних агентів політи-чної поліції — провокаторів. Ліквідація поліції та жандармерії про-ходила і в усій Україні. Їх керівники, маневруючи, намагалися врятувати від повного розгрому ці чужі народові органи. Так, поліцмейстер Києва після одержання звістки про перемогу револю-ції в Петрограді і утворення буржуазного Тимчасового уряду на загальних зборах поліцейських міста закликав їх до підкорення новій владі. У Катеринославі начальник губернського жандармсь-кого управління видав наказ аналогічного змісту. Проте злам старої поліції був здійснений революційними