Якщо ж інтереси особистості домінуватимуть над загальнонародними, то державі не судитиметься проіснувати біль-менш тривалий час: "Моє" і "твоє" — два джерела всякої незгоди в суспільстві. Із-за них спочатку і виникають суперечки та судові позови, з яких народжується ненависть. З ненависті потім постають заколоти, а після заколотів наступає вже неминучий кінець державі" [202, с. 127].

Як зазначає В. Літвінов "Про те, що благо народу є вищим законом і метою державної влади, як відомо, говорили Гоббс, Локк. Однак близькі ідеї зустрічаються і в їх попередників, зокрема у Ст. Ориховського, який всупереч вченню Фоми і Августина (на думку яких держава є знаряддям для реалізації моральних і релігійних цілей індивіда), писав, що метою держави є гарантія права і користі кожного індивіда, перед яким держава має цілий ряд обов’язків. Але громадянин, на думку мислителя, ще більше зобов’язан перед державою: його діяльність повинна бути направлена насамперед на інтереси держави і суспільства" [153, с. 241].

Розглядаючи проблеми природного права, обмеження королівської влади законом, взаємних зобов’язань громадянина і держави, висхідних принципів договірної концепції держави Ст. Оріховський-Роксолан підходив до вирішення цих питань всупереч пануючим тогочасним уявленням. Він один з перших європейських вчених, хто почав звільняти політичну науку від теології. Не міг він обійти увагою і проблему співвідношення світської і церковної влади.

Звертаючись до Сигізмунда Августа він відзначав, що король повинен розмежовувати своє особисте і громадське життя. В особистому він, як християнин повинен був слухатись духовних настанов свого священика, а в громадському — все польське духовенство повинне виконувати волю свого монарха в інтересах всього народу і держави. Така позиція вченого випливала з його розуміння держави і розподілу обов’язків у ній.

Як зазначає Б. Кухта "...в молодості С. Оріховський виступав проти думки про походження держави і влади від Бога, проти підпорядкування світської влади духовній, за невтручання церкви в державні справи. Він зробив вагомий крок до визволення політичної науки від теології. Верховним суб’єктом влади в державі, вважав С. Оріховський, повинен бути король, який виступає як інтегратор законодавчої, судової влади, церковна ж влада повинна вирішувати лише свої теологічні питання. Пізніше він зайняв компромісні позиції з даної головної політологічної проблеми" [147, с. 35].

Думка про зміну поглядів вченого наприкінці життя є доволі поширеною серед дослідників його творчості. При цьому зауважується, що мислитель попав під вплив ідеологів контрреформації. У написаній за три роки до своєї смерті роботі "Польські діалоги політичні" Ст. Оріховський-Роксолан дещо змінив свої погляди на проблему співвідношення світської та церковної влади. Хоча ця зміна, на нашу думку, не порушує загальну логіку його політичної концепції. Виходячи з ідеї про необхідність строгого розмежування обов’язків у державі між різними станами, вчений доходить до думки, що королівська влада не матиме достатнього авторитету серед громадян без її освячення церквою. Адже священики відповідають у державі за душу народу і освячення влади польським архієпископом надає їй моральної сили і переваги. Саме тому церковна влада стоїть вище королівської: без папського благословення не буде архієпископа і священиків, не буде їх — не можливо помазати на царство короля, а не буде короля — не буде й королівства.

Розглядаючи структуру організації влади Ст. Оріховський-Роксолан, до певної міри, сформулював вихідні ідеї органічної концепції держави. Він представляв Польщу як своєрідне коронне тіло, що складається з короля, королівської ради (сенату) і поспільства. Жилами цієї держави були право і привілеї її громадян.

Б. Кухта зазначає, що "...представляє інтерес праця С. Оріховського "Політеа королівства польського на взірець арістотелівських політик", в якій він писав, що королівство Польське складається з простонароддя, Ради і Короля, вони між собою є рівними свободами, але не шляхетністю, однак всі вони складають разом суспільство польське, "коронне тіло", що пов’язане двома речами: правом і привілеями. У цьому суспільстві простонароддя є тілом, Рада — душею. Король є розумом, всі вони взаємозалежні один від одного; простонароддя є мертве без Ради, Рада ж без Короля не діє, а Король без Ради неспроможний управляти, і без простонароддя стає жалюгідним у своєму королівстві. В основі функціонування християнської держави повинно лежати дотримання права, бо те королівство буде взірцевим, в якому все взірцеве, корисне і вірне є для кожного одночасно і правомірним" [147, с. 36].

Станіслав Оріховський-Роксолан — це видатний представник української політичної думки епохи Відродження європейського масштабу. Його погляди на проблему сутності та походження держави, принципів організації влади, стали певним етапом у розвитку політичної думки і знайшли свій розвиток у його ідейних спадкоємців. "Оріховський у цьому питанні виявився попередником таких буржуазних мислителів, як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж. Боден, та ін. На Україні і в Росії ці ж ідей пізніше розвивали полемісти, діячі Києво-Могилянської академії, зокрема Ф. Прокопович, в бібліотеці якого знаходилась історична праця Оріховського "Літопис" [153, с. 224].

Оцінюючи роль і значення Ст. Оріховського-Роксолана в розвитку не лише української, але і європейської культури Д. Наливайко відзначає: "Серед письменників слов’янського Відродження Станіслав Оріховський був найвідоміший у Західній Європі XVI ст. Про це переконливо свідчать численні перевидання його латинських творів у різних країнах Європи, переклади їх на окремі національні мови. Разом з тим Оріховський у XVI-XVII ст. мав високу письменницьку репутацію на Україні й Білорусії: більше того, його творчість справила помітний вплив на розвиток літератури, насамперед полемічної. На нього посилався