В організації козацького самоврядування, яке склалося в За-поріжжі, можна знайти зародки майбутньої української державної організації. Характерно, що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної влади мала можливість викону-вати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики, притаман-ні лише державній владі. Ось чому деякі автори вважають за мож-ливе оцінювати Запорізьку Січ, як "своєрідне державне утворення" в низов'ях Дніпра або "республіку з яскраво вираженими демо-кратичними рисами", підкреслюючи, що "в конкретно-історич-них умовах XVI—XVII ст. Запорізька Січ, як військово-політичне утворення українського козацтва, в силу специфічної тодішньої ситуації виконувала функції державного об'єднання" і мала риси ранньобуржуазних республік.

Військова старшина, спираючись на багате козацтво, намагалися використати цю суспільно-політичну організацію у власних і речах. Вона досить часто не звітувала перед козаками про свою політичну діяльність, всупереч звичаям, що склалися, утримувала у своїх руках виборні посади протягом кількох років. У знаряддя класового впливу старшина перетворила також військовий суд. Однак засилля старшини не взмозі було зруйнувати основні демо-кратичні принципи побудови органів військово-адміністративної влади, скасувати притаманні цій системі риси демократизму. Запо-різьке лицарське братство мало великий вплив на процеси держа-вотворення. Мабуть, саме це мав на увазі К.Маркс, коли характе-ризував Запорізьку Січ як християнську козацьку республіку.

Багатий досвід самобутньої козацької організації самовряду-вання був використаний у ході визвольної війни українського на-роду 1648—1654рр.

Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право — сукупність правових звичаїв, що встановлювались сфері козацтва. Важливість цього джерела підкреслює той факт, ш одразу після приєднання України до Росії царська грамота від 2-березня 1654 p. надавала війську Запорізькому право судитися "своїх старшин по давнішнім правам їх”, тобто на основі звичаєвого права. А база звичаєвого права закладалася якраз у XV — середині XVII ст. Спочатку особливу популярність звичаєве козаць-ке право одержало у середовищі українських селян, що тікали від своїх хазяїв і властей у райони середнього і нижнього Придніпров'я. Норми звичаєвого права, які склались у Запорізькій Січі, закріплю-вали військово-адміністративну організацію козацтва, деякі правила воєнних дій, роботу судових органів, порядок землекористування і укладення окремих договорів, види злочинів і покарань. Наявність у козацтва свого особливого права визнавалася польським урядом. Незважаючи на суворість, а інколи нещадність норм звичаєвого козацького права, в ньому була "чесність велика". Живучі "на основі старожитніх і найстаріших звичаїв", козацтво всіляко відс-тоювало звичаєве козацьке право, побоюючись, що писане право зможе обмежити козацькі вільності.

Формування національної держави дуже впли-вало на формування права, що діяло в Україні. Але воно розвива-лося дещо іншим чином, ніж державність. Якщо апарат польської влади був ліквідований, то у праві скасовувалися лише ті норми, які закріплювали панування в Україні польських магнатів, — "Статут на волоки", королівські і сеймові конституції, ординацію війська запорізького.

Зберегли чинність основні джерела права, що діяли в Україні до 1648 p. — Литовські статути, магдебурзьке право та інші, оскіль-ки їх норми відповідали характеру феодальних відносин і захищали, особливо III Литовський статут, інтереси українських феодалів. Саме тому дія цих джерел поступово розширюється. У III Литовсь-кий статут вносяться нові положення, що зміцнюють пануючу роль українських феодалів. Оскільки збільшується число привілейованих міст, розширюється також і сфера застосування магдебурзького права. Серед його актів варто, перш за все, виділити "Порядок прав цивільних".

Право України вирішує нове для себе завдання — оформлює і закріплює розбудову української держави. Будучи звичаєвим пра-вом, воно протягом 1648—1654 років регулює широке коло відно-син, і насамперед організацію полково-сотенної системи як основи державності, систему судочинства і багато іншого, аж до порядку ведення бойових дій.

Виникають й нові джерела права, які є прямим результатом створення української держави. Йдеться про універсали гетьмана Б.Хмельницького. Це були розпорядчі акти вищої влади, загальноо-бов'язкові для всього населення України. Щоправда, нерідко уні-версали видавали і полковники.

Зміст універсалів відбивав зміни у суспільно-політичному і економічному ладі України, які вимагали свого правового регулю-вання, а також звичаї. Саме універсали санкціонували й корегували ті з них, які визначали організацію і діяльність полково-сотенної системи управління. Універсали регулювали широке коло відносин (наприклад, поземельних з роздачею земель старшині у власність і користування; адміністративних, пов'язаних з призначенням на посаду) Універсали також вимагали від адміністраторів карати смертю розбійників.

В розглядуваний період Україна в особі гетьмана приступає до укладення міжнародних угод. Ними оформлювалося і утверджувалося становище України як суб'єкта міжнародно-правових відносин і разом з тим закріплювався процес розвитку і міжнародного визнання української держави. В ряд з міжнародними актами варто поставити й Березневі статті, оскільки вони були відповіддю на статті Б.Хмельницького і врешті-решт оформили обопільну угоду України з Росією.

Право власності. Регулювання права власності зосередилося на наданні козацькій старшині маєтків "в ранг" як нагороду за служін-ня під час перебування на певній посаді. Таким чином був оформ-лений новий, під умовою, статус земельної власності — рангові маєтки, рангові землі.

Злочини і покарання за них. Система злочинів і покарання за них скорочується за рахунок виключення з неї замахів на королів-ську владу і магнатсько-шляхетський порядок управління, а також злочинів проти католицької церкви. Але з'явилися нові склади злочинів: зрада повсталому українському народові, невиконання вимог старшинської адміністрації, ненадання допомоги під час бою.

Міри покарання в умовах війни було ужорсточено. Дисциплі-на серед козаків підтримувалась суворими покараннями в разі порушення її. Зрадників страчували усіх без винятку (вже згадува-лося про страту Худолія — ватажка козаків, які у 1650 p. повстали проти Б.Хмельницького).