Наприкінці лютого 1919 p. мирна конференція направила місію до уряду ЗУНР для переговорів з приводу перемир'я з Польщею. Члени місії виявили повне нерозуміння взаємовідносин Галичини і Польщі, і, поставивши вимогу негайно припинити воєнні дії, запро-понували демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею. Третина Східної Галичини зі Львовом та Дрогобицьким районом (нафта) залишалася за Польщею. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, і війна з Польщею продовжувалася. Внаслідок скарг уряду ЗУНР до мирної конференції 4 квітня 1919 p. було вислано іншу комісію під головуванням генерала Боти. Новий міжнародний проект українсь-ко-польської угоди був більш сприятливий. За Галичиною залишався Дрогобицький повіт. Уряд ЗУНР .прийняв цей проект. У квітні

1919 р. до Польщі із Франції прибула добре озброєна армія генерала Галлера. Вона була призначена Антантою виключно для боротьби проти більшовиків, але польський уряд спрямував її проти галицької армії. Перед переважаючими силами французів війська галицької армії відступили.

На початку червня, щоб запобігти падінню дисципліни, було. проведено реформу: президентові Є.Петрушевичу надано права диктатора, він створив Раду уповноважених (С.Голубович, С.Витвицький, В.Курманович, І.Мирон). Диктатура сприяла заспокоєн-ню у війську й припинила анархію. Внаслідок цього галицька армія мала успіхи, але вони були нетривкі.

У середині липня 1919 p. Українська галицька армія перейшла р. Збруч, щоб об'єднатись з військами У HP. Але об'єднати два уряди було неможливо — цьому перешкоджали ідеологічні та пер-сональні чинники.

С.Петлюра і весь провід УНР вважали Є.Петрушевича дикта-тором недемократичним і незаконним, а Є.Петрушевич і провід ЗУНР вважали перебування С.Петлюри на чолі армії шкідливим для справи.

Так закінчився короткий і глибоко трагічний період історії ЗУНР, яка дала багато прикладів національної солідарності та розуміння державних інтересів.

2. Переворот 29 квітня 1918 p.

і утворення гетьманської держави

В умовах іноземної окупації одночасно з втратою популярності Центральної Ради поширювався рух проти неї. Частина селян і міського населення прагнула встановити інший порядок. Своє ро-зв'язання проблеми намічали й німці, передбачаючи в нових умовах нажитись за рахунок пограбування України.

Навесні 1918 р. у Києві було створено Українську народну громаду, до якої вступило багато старшин 1-го Українського корпу-су та козаків з Вільного козацтва. Громада зав'язала тісні стосунки з партією українських хліборобів-демократів та з "Союзом земель-них власників", а у середині квітня 1918 p.— і з німецьким коман-дуванням. На одній з нарад німецького та австрійського команду-вання було вирішено, зважаючи на неможливість співпраці з Цен-тральною Радою, підтримати іншу владу, яка б встановилася внаслідок перевороту. Новий уряд передбачалось утворити у формі диктатури, з твердою владою, без народного представництва, при-наймні на перший час. За найкращу форму влади було визнано гетьманат.

Кандидатами на гетьмана називали різних осіб, у тому числі Є.Чикаленка — багатого поміщика, видатного громадського діяча, а також П.Скоропадського — колишнього командира 1-го Україн-ського корпусу і почесного отамана Вільного козацтва. Кандидату-ра Є.Чикаленка незабаром відпала.

Декларована Скоропадським ідея сильної влади заради полі-тичних і соціальних реформ втілилась у затверджених ним 29 квітня 1918 p. "Законах про тимчасовий державний устрій України". Так, виключно гетьману належала "влада управи" в усій Українській державі, він призначав "отамана Ради Міністрів" ,і за його подан-ням затверджував "Кабінет у повнім його складі". Так само він і "скасовував" його. Гетьман виступав також як "найвищий керівни-чий всіх зносин української держави з закордонними державами" і "верховний воєвода української армії і флоту", здійснював помилу-вання.

Більше того, гетьман уособлював не тільки виконавчу, а й законодавчу владу, адже саме він "стверджував закони і без його санкції ніякий закон не міг мати сили". Парламент же "Законами про тимчасовий державний устрій України" не передбачався. Через кілька місяців, 15 жовтня, було оприлюднено листа Скоропадсько-го голові Ради Міністрів, в якому він, вказуючи на завершення "першого періоду будування Української держави", наголошував на тому, "що настав вже час приступити до вироблення закону, який має завершити нашу планомірну працю по будуванню державності, а саме до вироблення закону про вибори до Державного Сейму"*.

Нелегітимний шлях, яким гетьман прийшов до влади, і загос-трення ситуації в країні поставили його перед проблемою забезпе-чення керівництва державою в разі непередбачених обставин. Все це зумовило появу 1 серпня 1918 p. "Тимчасового закону про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави Ясновельможного пана Геть-мана всієї України". В зазначених випадках влада переходила до Колегії Верховних правителів держави. Ця Колегія мала складатися з трьох осіб: "одного правителя заздалегідь визначає сам пан Геть-ман, одного вибирає Державний Сенат і одного вибирає Рада Міністрів". Голова Колегії призначався гетьманом. Слід зазначити, що механізм, визначений цим законом, було задіяно лише одного разу під час державного візиту гетьмана до Берліну на початку вересня 1918 p.

Призначені Центральною Радою комісари були усунуті зі своїх посад, їх замінили так звані "старости", які й очолили місцеві адміністрації. Було видано також закон про Державну варту — так за часів гетьманщини почала називатися міліція. Вона підпорядку-валась безпосередньо старостам: на рівні губернії функціонував "помічник-інспектор Державної варти", на рівні повіту — "началь-ник повітової Державної варти".

У процесі державотворення Скоропадський зіткнувся з вели-кими труднощами. Він негативно оцінював державний апарат, що дістався йому на спадщину від Центральної Ради, і розпочав його перебудову.

В останні тижні існування Української держави орієнтири гетьманської дипломатії