Дослідження берестяних грамот – наука молода. Рідко вживана назва „берестологія” – свідчить про те, що вона ще повністю не склалася в самостійну дисципліну, не виробила специфічних пристроїв і методів дослідження, не створила власного понятійного апарату. Дійсно, вивчення грамот на бересті з самого початкувизначалось як міждисциплінарне завдання: в процес отримання інформації із берестяних згортків включи лись археологи, історики, палеографи, мовознавці по давньому праву, історичні географії. Відповідно з кожного із наукових наук берестологія збирає генетичний зв’язок . Кожна із груп вчених, що займається вивченням грамот, цікавиться дику і термінологію традиційну для неї. Виходячи з цього ряд дослідження,в тому числі В. Янін, А.Хорошев та іншу рішуче відкидають необхідність і можливість відокремлення берестолігії як самостійної наукової дисципліни.

2. Методика аналізу берестяних грамот як історичних джерел уже цілком склалося: на попередньому етапі проводяться розбивка текстуна слова з метою правильного прочитання на трактування, розставлялися розділові щзнаки, термінологічний характер і заповнення пропусків у тексті. Цим аспектом нет завжди приділялося із названих наук берестологія зберігає генетичний зв’язок. Кожна із груп вчених, що займається вивченням грамот, цікавиться свої специфічним колом проблем, використовуючи при цьому методику і термінологію традиційну для неї. Виходячи з цього ряд дослідників, в тому числі В. Янін, А. Хрошев та ін. рішуче відкидаються необхідність і можливість виділення берестології як самостійної наукової дисципліни.

2. Методика аналізу берестяних грамот як історичних джерел уже цілком склалося: на попередньому етапі проводиться розбивка тексту на слова з метою правильного прочитання та трактування, розставлялися розділові знаки, термінологічний аналіз і заповнення пропусків у тексті. Цим аспектам не завжди приділялося належна увага, що привело до багато чисельних невірних інтерпретаціях.

Проте для того, щоб текст можна було прочитати бересту вимочували в кип’ятку, поступово відновлюючи еластичність і змиваючи багатовікову пилюку; висушували рушником, клали між скло, а потім читали текст.

Власне джерелознавчі принципи вивчення грамот вперше були сформовані Л. Черепніним. Серед них поступом про відображення грамотами норм суспільних відносин, зафіксованих в синхронних до них документах і актових матеріалах: Руські правді, Псковській і Новгородські судові грамоті, міжнародних угодах та ін. документах. Крім того, інформативна цінність грамоти може бути визначена тільки в тому археологічному контексті, в якому вона вміщена, що показано в роботах В. Яніна. При дослідженні соціальних відносин найбільш серйозні результати досягають в тому випадку, якщо застосовується як широке коло “неберестяних” джерел, так і весь доступний об’єм грамот.

Одним із найпоширеніших тверджень, яке виходить із величезної кількості грамот, значна кількість письменних серед жителів Новгороду. Але як довести, що листи знайдені під землею, написані власноручно їх авторами? Чи написали їх самі адресати? Адже цілком реальним могло бути, що написали і читали небагато чисельні письменні люди, писарі, які заробляли письменністю на кусок хліба.

Справді, рад листів могли бути написані не власноручно. Наприклад грамоти одного і того ж феодала написані різними почерками. Це були ключники, що писали не від свого імені. Однак в більшості випадків в листах, що написані одною особою, то, почерк співпадає.

Проте ці спостереження не можуть бути вирішальними. Адже більшість авторів відома лише за одним листом. І тут вже не вгадаєш чи автор сам витискав букви на бересті чи поряд з ним сидів писар. Вирішальні докази в цьому плані дала не береста, а знахідки тісно з нею пов’язані – кістяні, залізні, бронзові, дерев’яні стержні якими писали берестяні грамоти. Величезна кількість таких знахідок дозволяє стверджувати, що серед новгородців було багато писемних людей.

Ще одне підтвердження цьому – фігура новгородця, до пояса якого було прикріплено стержень, щоб писати на бересті, встановлена у результаті археологічних розкопок. Її зображення на стінах новгородських храмів історики спостерігали раніше, проте не надали значення важливій для нас деталі. Крім того, про писемність новгородців свідчить те, що стіни новгородських храмів зберігають численні давні написи.

Є свідчення з різних джерел, що навчання грамоті дітей проходило на належному рівні. З одного боку літопис 1030 р. повідомляє, що князь Ярослав Мудрий в Новгороді зібрав “від старост і попових дітей 300 учити книгам”. З іншого боку, про це свідчить берестяні грамоти. Зокрема, грамоти 201-208, де показано, що хлопчика Онорима навчали писати протягом тривалого часу. Проте з листів Онорима, можна зробити висновок, що написи на бересті були не першим, а другим етапом навчання. Для початкового навчання письма використовували воскові таблички. Учні мали спеціальні лопаточки, якими виправляли помилки. Азбука розміщена на поверхні однієї з воскових дощечок, служила зразком. На неї учень дивився і писав букви. Після того, як він навчився виводити букви на м’якому воску, потрібно було навчитися техніці письма на менш зручній і податливій березовій корі. Серед написів Онорима на бересті можна знайти таку фразу: “Невеша писа, недума каза, а хто се писа”, що нагадує сучасний школярський жарт “Хто писав не знаю, а я дурень читаю”.

Берестяні грамоти