РЕФЕРАТ

на тему:

Галицько-Волинський літопис. Загальна характеристика

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Князівство. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи. Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки.

Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: "Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т. ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільною оповідання про історичні події.

Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження використовувались різні, У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську. Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів. Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обґрунтуванні права князя і Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю.

В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

Про це свідчать ті місця літопису, де логічний і стилістично виразний хід розповіді його попередника переривається фразами, які, безумовно, належать перу останнього редактора.

Під 1280 р. розповідається про похід Льва на Краків після смерті краківського князя Болеслава. На допомогу Лев покликав татар, а під їх натиском князі Володимир і Мстислав також змушені були взяти участь у цьому поході. Літописець несхвально ставиться до походу. Описавши похід Льва до Судомира і далі до Кропивниці словами: «Посемь же поиде Левъ своими полкы со силою великою ко Кропивници, c гордостью великою хотя ити ко Кракову...», літописець робить такий відступ: «Володимеръ же бЂ назадЂ стоя У города своимъ полкомъ: и начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ полнъ людий и товара, не взиманъ бо бЂ никоторою же ратью, зане твердъ бяше велми; Володимиръ же отряди к нему люди добрыи, и Кафилата с ними же Селезенца; бысть же пришедшимъ имъ ко осЂкови, и бишася с ними Ляхо†крЂпко, одва могоша и взяти c великимъ потомъ, и поимаша в немъ множество людий и товара».

Зразу ж після цих слів редактор знову присвячує Льву фразу, яка явно підкреслює вставний характер щойно розказаного: «Якоже передЂ писахомъ о ЛвЂ, u бысть же идушу ему полкы своими u начаша росходитися воевать». Ця вставка не могла походити від редактора 1292 р., тому що він взагалі не знав ближче дрібніших подій, пов’язаних з Володимиром. Вона вказує на когось, хто стояв близько до Володимира, постійно перебував з ним і, можливо, брав участь з ним у тому поході. Це міг бути тільки редактор зводу 1289 р., який з такою любов’ю описує останні роки життя Володимира (пор. 1287 — 1288 рр., стор. 591 — 610). Коли це його вставка, то, значить, вона вставлена в текст, який щойно тепер автор цього зводу переробляв і доповнював. Під 1270 р. літописець, характеризуючи литовського князя Тройдена, не жаліє для його змалювання найчорніших епітетів: «оканьный и безаконьный, прокляты, немилостивый Тройденъ, его же безаконья не могохомъ псати срама ради». Але під 1278 р., після опису походу Тройдена на поляків, додається, що Тройден повернувся «со честью великою домовь». Таке визнання «честі» не могло вийти з уст того самого автора; отже, редактор зводу 1289 р. знайшов його, мабуть, у свого попередника. Не гармоніює також із вказаним загальним ставленням до Тройдена і звістка під 1276 р., що після війни біля Вослоніма Володимир і Тройден «начаста быти во велицЂ любви». Не могла цьому авторові належати і звістка під 1281 р. про локальний інцидент між Львом і Лешком у далекому Переворську, на західних кордонах галицького князівства, про побиття людей і пожежу цього міста. Під 1283 р. знаходимо опис облоги Львова