Мандрівні дяки створювали вертепи і під час різдвяних свят ставили вистави з колядками. Вистави відбувалися у спеціальній скринці, поділеній на два поверхи: нагорі – релігійна, різдвяна, а в низу – побутова, комічна. Вертеп з’явився на почтку ХУІІ ст., а найбільшого розквіту досяг у другій половині ХУІІІ ст.

Національну самобутність нової української літеатури характеризує тісний зв’язок з народною творчістю, бурлеском (травестії, інтермедії), передусім використання живої народної мови. Поява 1798 року перших трьох частин “Енеїди” І.Котляревського, де народнм мова вживається, як літературна, відкриває нову главу літератури національного відродження. Поема І.Котляревського написана в дусі бурлескних творів поезії класицизму, але з українським трактуванням теми. Сюжет Вергілія у травестійній переробці І.Котляревського набуває рис реального українського життя. Письменник змальовує життя українського народу, засуджує кріпосницький гніт і соціальну несправедливість. Творчість І.Котляревського започаткувала нову українську драматургію народною мовою, сприяла розвитку світського театру.

3.Мистецтво.

Високого рівня досягло у ХУІІІ ст. мистецтво. Українські митці, більшість яких працювало в Росії, уславилися насамперед на музичній ниві.

Перші професійні об’єднання (братства) народних мкзикантів – музичні цехи – виникають у містах Кам’янець-Подільському (1571) та Львові (1580). Впродовж ХУІ-ХІХ ст. музичні цехи діяли майже в усіх великих містах України. Музичні об’єднання скрипалів, лірників, цимбалістів, кобзарів, бандуристів мали свою емблему, значок, печатку й Статут, затверджений міським магістром. У репертуарі музичних цехів переважала світська музика – марші, танці, народні інструментальні мелодії.

Одним з найдавніших в Україні спеціалізованих навчальних закладів була Січрва співацька школа, де готували фахівців для церковних хорів. Практика навчання грунтувалася на вітчизняних традиціях. У півчій студії Покровської церкви в Січі вивчалася нотна грамота, удосконалювалися навички виконання літургійнмх піснеспівів. Очолювали студію установники Києво-Межигірського монастиря.

Відомим осередком музичної освіти була Глухівська співацька школа, в якій навчали грі з нот на скрипці, гуслях, бандурі, готували співаків для Придворної капели. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро Бортнянський (1751-1825).

Непересічне значення у розвитку вітчизняної музичної культури належить Києво-Могилянській академії. Тут існували хор і оркестр, які відзначалися високою професійністю. В акадеиії здобули музичну освіту Максим Березовський (1745-1777) та Артемій Ведель (1767-1808).

Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М.Березовський. перші композиції написані ним під час навчання у Києво-Могилянській академії. Він віртуозно грав на скрипці, чудово співав. Удосконалював музичну освіту у Придворній співацькій школі, де займався музикою під керівництвом італійського педагога Цоппіса. Перебуваючи на стажуванні в Італії, брав уроки у видатного теоретика музики Д.Мартіні. у 1771 році став членом Болонського філармонічного товариства. М.Березовський створив оперу “Демофонт”, постановка якої відбулася у 1773 році. Він узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової музики.

Структкрні принципи хорових концертів М.Березовського розвинули А.Ведель та Д.Бортнянський,що були представниками нового напрямку, для якого характерне узгодження музики і тексту. А.Ведель поєднував талант композитора, співака й виконавця. Він був керівником хору Києво-Могилянської академії, губернаторського хору.

Доля М.Березовського та А.Веделя склалася трагічно. Їх талант не знаходив належного визнання. У 32 роки покінчив життя самогубством М.Березовський. Цензура заборонила друкувати музичні твори А.Веделя. повернувшись вУкраїну з Москви, він став ченцем Києво-Печерської Лаври. За антицарську діяльність був засуджений і помер у в’язниці.

Чільне місце в історії вітчизняної музичної культури займає Д.Бортнянський – видатний реформатор церковного співу, композитор, диригент. Зовсім молодим він потрапив до Придворної капели, де вчив теорію музики в італійського композитора Б.Галуппі. Вдосконалював музичну освіту у Венеції. В Італії великий успіх мали опери Д.Бортнянського на італійські лібретто “Креонт”, “Алкід”, “Квінт Фабій”. У Петербурзі він написав опери на французькі лібретто (“Сокіл”, “Син-суперник”, 1786-1787), комедію “Свято сеньйора”,1786), балет, інструментальні твори.

Д.бортнянський органічно поєднував традиції українського національного хорового мистецтва, західноєвропейського бароко та класицизму. Хорова церковна творчість композитора відповідала кращим зразкам європейської музики. Відомо загалом понад 100 церковних творів.

Певним підсумком більш ніж двохсотлітньої традиції творення духовних пісень в Укаїні стало видання “Богословника” (Почаїв,1790-1791). Збірник містить 250 віршів (з нотами) про Ісуса Христа, Богородицю, інших святих тощо.

У другій половині ХУІІІ ст. поширюються романси – жанр камерної вокальної музики. Пісні-романси виконувалися у супроводі фортепіано або гітари. Вони втілюють ліричні, сатиричні роздуми про людину, щастя, життя. Популярними стали пісні-романси “Їхав козак за Дунай” С.Климовського, “Всякому городу нрав і права” Г.Сковороди, “Дивлюсь я небо” М.Петренка.

Своєрідним осередком музичної культури були кріпацькі театри й оркестри, які діяли у маєтках українських поміщиків (ХУІІІ- перша половина ХІХ ст.). Кріпацький театр у с.Спиридонова Буда на Чернігівщині (тепер Брянської обл.) заснував поміщик Д.Ширий. понад 200 кріпаків виступали в оперній та балетній трупах, хорі й оркестрі. Серед вистав театру – комічна опера “Школа ревнивих” К.Маццали (музика А.Сальєрі), балет “Венера і Адоніс” Лефевра. У 1809 році Д.Ширий відпустив акторів на волю.

У маєтку гетьмана К.Розумовського діяла велика капела співаків-кріпаків (близько 40 осіб). К.Розумовський зібрав 2.300 творів оперно-симфонічної та камерно-інструментальної музики. Син К.Розумовського, Андрій, живучи у Відні, утримував хорову капеллу з українських кріпаків. Спілкувався з композиторами Й.Гайдном, В.Моцартом, Л.Бетховеном. останній присвітив А.Розумовському три квартети.

Високого рівня у ХУІІІ ст. досягло малярство. На прикінці ХУІІ ст. шириться новий стиль церковного розпису: священні події подаються на тлі детально розробленого краєвиду, з тваринами, птахами (зразок цього стилю – розпис Троїцької церкви в Києво-Печерській Лаврі). Постаті Ісуса