Основним видом сухопутного транспорту українців з найдавніших часів були сани і вози. У ХУІІІ ст. був чотириколісний віз. З появою чумацтва в українців побутувала так звана маха – міцний важкий віз для перевезення важких речей.

Внаслідок сприятливих природно-географічних умов України на більшості її території сформувався відкритий тип двору, в якому вільна земельна ділянка, прилегла до житла (хати, хижі) та господарських споруд завжди лишалася просто неба. За характером розташування житла і господарських споруд виділяється шість типів забудови: вільна, однлрядна, Г-подібна, П-подібна, замкнена та змішана.

Щодо традиційного інтер’єру українського житла, то він характеризується типологічною єдністю: українська вариста піч завжди займала внутрішній кут з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни, де були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (святий вугол), в якому розміщувались ікони, прикрашені тканиною або вишитими рушниками, цілющим зіллям та квітами, вивішували лампадку. Біля столу попід тильною стіною ставили довгу дерев’яну лаву. Зліва від столу знаходилась скриня. Між піччю та причілковою стіною будували дерев’яний настил (піл). Долівка була глиняною. Стеля підтримувалась поздовжніми обо поперечними балками – сволоками. Подвір’я обов’язково мало огорожу.

Український народний одяг – яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалось й удосконалювалось на протязі століть. Селянське вбрання наслідувало попередні давньоруські форми. Його, як і раніше виготовляли в умовах натурального господарства. З полотна шили чоловічі й жіночі сорочки, спідниці, фартухи, чоловічі штани. Широко застосовували вовняні тканини як домашнього виробництва, так і привозні. Із сукна виготовляли верхній одяг: свити, опанчі, киреї, сердаки, чумарки. Тонка орнаментована врвняна тканина була чудовим матеріалом для поясного жіночого одягу: запасок, обгорток, плахт, спідниць.

Харчувалися українці продуктами , отриманими з власного господарства. Селяни вирощували злаки: жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку. Велику роль у харчуванні українців відігравали овочі (картопля, капуста, буряк, цибуля, часник, огірки) та бобові (горох, квасоля, біб). Продукти, які швидко псувалися, селяни консервували: сушили, солили, квасили. По всій Україні було поширене соління сала і м’яса. Вся їжа поділяється на дві великі групи: щоденна і святкова. Серед календарних свят головними були різдвяно-новорічні та Великдень.

Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами, своєю неповторною культурою – неоціненним духовним скарбом українського народу

Наприкінці ХУІІ ст. закінчилася бурхлива й багатогранна культурна епоха. В результаті завоювань Петра І Росія здобула на Балтійському морі жадане “вікно в Європу”, а потреба в животворній ролі України як посередника культурних впливів відпала. Кордони імперії значно обмежили контакти України з Заходом. Тепер плодами безпосереднього виходу в Європу, “європезації”, інтелектуальним потенціалом України користувалася Росія, завдяки чому вона стала в авангарді культурного розвитку. Водночас ізольована і схильна до традиціоналізму Україна скотилася у трясовину провінціоналізму. Після втрати політичної автономії над нею нависла загроза втрати й культурної самобутності.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА: