Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завохоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

II. Тимчасовий розпад єдиної держави (1205—1238 рр.). Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період бо-ротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у Цей час були: .—

прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедент-ного порушення норм феодального права — оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213—1214 рр.);

- безперервне втручання у внутрішні Справи західноруських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі, наслідком та проявом якого було проголошення "королем Галичини та Володимири'" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеє» (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р до 1219р.);—

наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські форму-вання входили до коаліції руських князів);—

енергійна боротьба за відновлення державної єдності Да-нила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

III. Об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоор-динським ігом (1238—1264 рр.).

Відновивши єдність, Галицьке-Волинське князівство наби-рає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи ре-альність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).

У період монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольськрго воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернув-ся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям га-лицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового черні-гівського княжича Ростислава. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростисла-ва, Данило знову відновлює єдність Галицько-волинського кня-зівства. В тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Формально визнав-ши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною; головний обов'язок князя полягав лише у наданні хану допоміжних збройних формувань під час його по-ходів на Польщу та Литву.

За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централіза-ції князівства. Активно укріплялися старі міста та зводилися фор-теці нового типу, розташовані на горбах і з кам'яними стінами;

відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, пере-озброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається ре-алізувати свої плани щодо створення антиординської коаліції. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі від-носини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщи-ною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох найвпливовіших русь-ких князів. На жаль, ці зовнішньополітичні кроки галицько-волинського князя не привели до утворення антиординської ко-аліції. По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила бу-ли зосереджені на Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошливого превентивного удару по Володимиро-Суздальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.

Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському кня-зю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівсь-ку корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи. Намагаючись вико-ристати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови, і 1253 р. у місті Дорогочині відбувається його коро-нація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Помера-нію та Сербію. Проте через низку причин (більшість названих країн були втягнуті у боротьбу за австрійську спадщину, їх роз-дирали внутрішньополітичні негаразди, не могли вони розрахо-вувати і на кількісну перевагу над військовими формуваннями монголів) плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке По-низзя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоюва-ти у кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме у цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військо-вий союз, який було скріплено зарученням сина Данила — Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію — протягом 1255—1256 рр. безперервно триває протистояння з Литвою.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, яко-го літописець називає "безбожним, лихим, окаянним", Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ