IV. Стабільність та піднесення (1264—1323 рр.). Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою ^ єдність: його землі було поділено між трьома нащадками кня-зя — Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Литвою, але це об'єднання не було тривалим. Найпослідовніше продовжував державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264— 1301 рр.). Хоча він і був змушений визнати свою залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх воло-дінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому терито-рія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

На рубежі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-во-линської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301—1315 рр.). Це був період, коли Золота Орда, яка роздира-лася внутрішніми міжусобицями та чварами, поступово втрача-ла владу над підкореними територіями. Юрію вдалося скорис-татися цією сприятливою обставиною для зміцнення власних позицій. Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе "королем Русі та князем Володимири". За період правлін-ня Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча миро-любний, схильний до компромісів князь змушений був повер-нути зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжна-родний авторитет та вплив зростали. Про це свідчить встанов-лення 1303 р. окремої-Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові у Константино-полі. За словами польського середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій І був "людиною спритною і шляхетною, щедрою до духовних осіб. Під час його правління Русь користувалася бла-гами миру і величезного добробуту".

Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською держа-вою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефек-тивно протидіяти експансії Литви — Дорогочинська та Берес-тейська землі були втрачені. Трагічно для них закінчилася і бо-ротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

V. Поступовий занепад (1323—1340 рр.).

Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, урвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичної ро-лі та впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 р. внаслі-док компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою у руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-волинська держава вже пройшла. Перірд прав-ління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волйнського князівства: посилився ординський вплив, безуспішноюбула боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі, більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національ-на знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.

Масове невдоволення народу політикою Юрія 11 дало підста-ву боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й до активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1240 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вда-лося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленува-лася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдав-ського князівства.

Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії: —

зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усві-домленню власної самобутності;—

стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;—

модернізувало давньоруську державну організацію;—

розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприя-ло поступовому подоланню однобічності візантійського впливу;—

продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга з честю представляло східнослов'янську державність на міжнародній-арені.