Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я-заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово-го жанру Геродонт (III ст. до н. е.).
У цей період розвивається реалістична скульптура. Скульптурні зображення виконувалися в основному з мар-муру і бронзи. Видатними скульпторами були: Фідій ("Зевс" — для храму в "Олімпії), Мирон ("Дискобол") , Поліклет (статуя Гери, виконана із золота і слонової кості), Прак-ситель, Лісіпп.
Основними пам'ятками живопису цього періоду є роз-писи на вазах. Кераміка вазопису характеризувалася різно-манітністю стилів — геометричним, "килимовим", чорно- і червонофігурним способом. Цей період також ознаменувався визначними архітектурними спорудами. Основною громад-ською спорудою залишається храм ( храм Зевса в Олімпії, храми в місті Посейдонія). Особливе місце в античній архі-тектурі посідає комплекс споруд Афінського Акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін — Парфенон).
Формуванню елліністичної культури сприяло значною мірою поширення грецької системи освіти. На першому етапі учні вчились читати, писати, рахувати, займалися гімнастикою і музикою. Наступний етап був пов'язаний з вивченням іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. Вищим ступенем освіти вважалося вивчення філо-софії і риторики.
До знаменитих споруд елліністичного періоду належать Фароський маяк в Александрії та Башта вітрів в Афінах.
У скульптурі цього періоду проступає інтерес до людини, її емоцій. Характерними рисами скульптури періоду еллініз-му є динамічність, виразність. До найбільш визначних від-носяться "Афродіта з острова Мілос" (Венера Мілоська), "Ніка Самофракійська", скульптурна група "Лаокоон", "Фор-незький бик", портрет Демосфена і одне з чудес світу, яке не дійшло до нас, Колос Родоський (висотою 35 м). Значну кількість пам'яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України (колишніх античних держав Північного Причорномор'я).
Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культу-ри, потрібно враховувати соціальні зрушення тієї історич-ної епохи. У Стародавній Греції, на відміну від країн Ста-родавнього Сходу, склався не монархічний, а республікансь-кий тип рабовласницької держави. Містами-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у греків особ-ливе світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політичне активна людина. Саме така людина була го-ловним об'єктом і змістом культури. Ця антропоцентрична концепція культури знайшла своє вираження у знаме-нитому висловлюванні афінського філософа Протагора: "Людина — мірило всіх речей".
За Гераклітом, у грецькій культурі людина розглядалася як смертний бог, а бог — як безсмертна людина. Цей кон-цептуальний підхід пронизує не тільки мистецтво, але й філософію, науку, міфологію, весь світогляд. Вже ранні філо-софські системи Анаксимандра, Парменіда, Піфагора, Демокріта, Геракліта пройняті ідеями знаходження у світобу-дові цілісності, гармонії, "логосу", діалектики. Знаменитий вислів Геракліта про те, що не можна двічі увійти в одну і ту ж річку, став пізніше вихідною координатою розробки діалектики як принципу філософського мислення. У старо-давній грецькій філософії беруть початок матеріалістичне атомістичне вчення (Демокріт) та ідеалізм (Сократ і Платон). У Стародавній Греції вперше виникла нова галузь знань — історія; "батько історії" Геродот започаткував літописно-описову форму вивчення суспільства. Арістотель у праці "Політика" створив першу теорію держави. Грецький уче-ний Евклід заклав основи геометрії, Архімед — механіки.
Значного розвитку в Стародавній Греції набула меди-цина. В поемах Гомера "Іліада" й "Одіссея" (VIII—VII ст. до н.е.) описані приклади надання медичної допомоги по-раненим під час Троянської війни. Крім лікарів у війську, в V—IV ст. до н.е. з'явилися лікарі в містах. Купців, ремі-сників і вільних землеробів обслуговували мандрівні лікарі, які йшли від міста до міста, від общини до общини. В Греції також були школи, які готували лікарів. Найбільш відомі з них це школи в Кнідосі і Косі. Зі школи на острові Кос вийшов знаменитий лікар Гіппократ. Існували лікарні при храмах, приватні лікарні при житлах лікарів або знатних людей. Мало місце безплатне лікування бідних людей, про-водилися заходи, які запобігали поширенню епідемій. Про-фесійною емблемою лікарів стало зображення змії. Цей символ дійшов до наших днів і далі використовується в ме-дичній символіці.
З лікувальних процедур велика увага приділялася водо-лікуванню і масажам. Також практикувалися і хірургічні втручання. Під час розкопок знайдені залишки медичного інструментарію: ножі, голки, пінцети, зубні щипці, доло-та, шпателі, зонди тощо.
Для давньогрецької культури характерна велика увага до фізичних вправ, загартування і особистої гігієни.
Найвидатнішим лікарем Стародавньої Греції був Гіппок-рат (460— 377 рр. до н.е.). З часів Гіппократа до нас дійшла книга під назвою "Гіппократів збірник", який об'єднує близько 70 творів. Самому Гіппократу належать твори "Прогностика", "Епідемії", "Про рани голови", "Про пе-реломи" та ін. Частина творів написана його учнями і по-слідовниками.
У вченні Гіппократа велика увага приділялась організ-му хворого, навколишньому середовищу, умовам побуту, захворюванням внутрішніх органів, загальній терапії, аку-шерству, хірургії. Гіппократ описав симптоми деяких зах-ворювань, стадії перебігу хвороби. Значне місце в терапії лікар відводив дієті.
У знаменитій "Клятві Гіппократа" визначалися прин-ципи взаємовідносин лікаря і хворого, а також лікарів між собою. Клятва не є оригінальним твором самого Гіппок-рата, скоріше це збірник професійних зобов'язань, які зу-стрічалися раніш, проте значення його велике і як кодекс лікарської етики він, певною мірою, використовується і нині.
У