«Ратуша – Івано-Франківщини»

Зміст

1. Історія розвитку Ратуші

2. Композиційно-планувальні рішення

3. Дизайн архітектурного серидовища

Висновки

Список використаної літератури

1.Історія розвитку

Історія ратуші тісно пов'язана з історією міста. Тому перед нашою розповіддю про ратушу коротко зупинимось на історії заснування міста Станіслава (з 1962 року — Івано-Франківськ). Виникло місто в 50—60-х роках XVII ст. на місці села Заболоття. Які причини його будівництва?

Протягом XVI—XVII ст. Галичина і зокрема Покуття були ареною численних набігів татарських орд. Один із найбільш відомих татарських шляхів, що вели в Україну, починався від устя Дністра і проходив правим його берегом через Бессарабію до Снятина. Звідси він йшов на північний захід — Коломию, Тисменицю, Єзупіль, а потім розгалужувався: один через Бурштин, Рогатин прямував на Львів, інший — через Калуш, Долину, Стрий, Самбір також вів до Львова. Серед татар він називався Золотим, бо давав їм велику здобич. Серед покутян — Чорним, бо не було кому захищати їх від татар. Козаки були далеко, а шляхта переховувалась у великих і малих укріпленнях. На карті Г. Л. де Боплана нанесені як значні фортеці: Снятин, Заболотів, Коломия, Добрилів, Тлумач, Тисмениця, Єзупіль, Галич, Войнилів. У XVII ст. почались воєнні сутички з Туреччиною, яка намагалась загарбувати багаті Галицькі землі. Укріплення, споруджені до середини XVII ст. у цій місцевості, не могли забезпечити надійної оборони від турецько-татарської агресії. Існувала стратегічна потреба у доповненні існуючої системи оборони сильною фортецею.

Крім того, у 1648 році загони повстанців Семена Височана та козаків поруйнували майже всі існуючі замки і фортеці. Козацькі походи не припинялись, а почастішали. Отже, на Прикарпатті потрібний був сильний форпост, який стримував би національно визвольну боротьбу галицького населення.

На противагу Галичу, який був символом державності і незалежності цієї частини України, потрібне було нове спольщене інтернаціональне місто.

Задум будівництва такої потужної фортеці на зручному місці в межиріччі Бистриць біля села Заболоття виник ще у Станіслава Ревери Потоцького, коронного гетьмана та краківського воєводи. Але будівельні роботи здійснив пізніше його син Андрій Потоцький, який на честь сина (за іншою версією — батька) .дав новій фортеці ім'я Стан йол а в. У своєму першому привілеї 7 травня 1662 року Андрій Потоцький дає заснованому місту право на самоврядування та деякі привілеї на ремесла та торгівлю, які через рік підтвердив Ян Казимир. Місто отримало магдебурзьке право та свій герб. В цьому привілеї Андрій Потоцький зазначає, що він наміряється побудувати ратушу за свій рахунок. «Так як ратуша повинна служити не лише цілям міського управління, але й стратегічним планам як найвищий спостережний пункт у межах фортеці ї її околиць».

Андрій Потоцький надавши місту Станиславову магдебурське право, у 1666 р. побудував усередині чотирикутного великого ринку тимчасову ратушу з вежами і з різними заглибленнями, частково з дерева і каменю. Крім суду і органів міського управління, в ратуші розміщувався спостережний пункт. Однак дерев’яна конструкція не відповідала ні потребам міста-фортеці, ні смккам засновника, і через декілька років була знсена.

Реконстркцію ратуші було доручено придворному архітектору Каролю Беное. У 1695 р. Йосиф Потоцький за свої кошти побудувава нову ратушу в стилі пізнього ренесансу, зробивши її вищою, а одночасно гарнішою. Побудована вона була у формі хреста, висотою 9 поверхів, із круглою вежею, куполом і годинником, який знаходився на 5-му поверсі вежі. Широкі залізні ворота були прикрашені гербом міста Станиславова «Пілява» і вели на подвір’я ратуші. На першому поверсі розмістилися крамниці. На куполі було споруджено фігурку святого Михайла, який топтав дракона. З південного боку, під галереєю, було поміщено зображення єврея з буханцем хліба в руках і написом «один грош», що свідчило про дешевизну продуктів у місті. Три рази на рік (7 травня – у переддень св. Станіслава, 8 березня – перед святом Різдва Непорочної Діви Марії та 28 листопада – у переддень, св. Андрія) у Станиславові проводились ярмарки, які тривали 4 тижні. Сигнал про початок ярмарку подавав ратушний дзвін. Він сповіщав і про його закінчення.

Висока вежа служила не тільки своєрідною окрасою міста, але й сторожовою вишкою, найвищим пунктом міста-фортеці, з якого велися постійні спостереження, чи не наближається ворог або чи не трапилася у місті пожежа.

Одночасно під ратушею були спорудженні численні підвальні приміщення, що сполучалися з підземними ходами, які вели далеко за межі міста. Підвальні приміщення мали військове призначення і служили як тимчасове місце перебування найбільш небезпечних, звичайно, з точки зору власників фортеці. злочинців. Г підстави вважати, що площа перед ратушею була місцем страти опришків. Л перед стратою вони знаходились у підвалах ратуші. Із гак званих "чорних книг" станиславівського суду за 1703-1723 і 1738-1751 рр. відомо, що суд у ратуші засудив 50 в'язнів, серед яких 10 опришків,.

20 квітня 1754 року розпочався суд над ватажком опришків Василем Баюраком. який після жорстоких тортур був страчений (його четвертували) на площі перед ратушею. Польський поет Ф.Карпінський у своїх "Спогадах" так описав цю подію: "Перша страта злочинця, яку я тоді бачив у Станиславові, справила на мене велике враження. Це був розбійник на прізвище Баюрак, який, йдучи на