Внаслідок банкрутства останнього власника міста Прота Потоцького в 1801 р. Станіслав перейшов у власність державної казни. На підставі рукописного матеріалу можна частково відтворній стан ратуші в цей час. Очевидець Ф.Ц. у своїх спогадах пише: "З громадських будов найкращою була ратуша, збудована у формі хреста з чотирма крилами, мурована, помальована на жовто, покрита гонтою, з вежею висотою в З поверхи. На першому і другому поверхах поміщалися магістратські канцелярії, а на третьому проживав вартовий вежі. Над його приміщенням знаходився годинник, який бив кожних 15 хвилин і години. Вежа була покрита білою бляхою, над нею піднімався мурований комин. Навколо ратуші було 7 крамниць. На першому поверсі в чотирьох крилах знаходились сховища".

У 1802 році австрійська влада передала ратушу в розпорядження армії, яка перетворила ЇЇ у склади для армійського обмундирування, а одночасно - у міську тюрму. Було знято з ратуші фігурку архангела Михаїла і поміщено орла (1825 р.). Влада двічі (1826 і 1837 рр.) ремонтувала ратушу. Спочатку буря знесла вершок вежі, що стало безпосереднім

Під керівництвом інженера Треля в 1928 році розпочалась її відбудова, яка тривала до 1932 року. Вежа ратуші завершувалась своєрідним ковпаком, що нагадував військовий шолом, а у крилах першого поверху знаходились різні торгові крамнині та дешеві ресторани, магістрат у ній не розміщувався, все б\ло поштукатурено в жовтий колір. Па всіх чотирьох кутах четвертого поверх) були встановлені бронзові орли, яких зняли у 1957 році і замінили невизначеними архітектурними прикрасами. Висота ратуші - 47 м.

Під час гітлерівської окупації Станіслава фашисти надумали підірвати ратушу. Було пошкоджено її південно-західне крило, яке в 40-х роках відбудували. В ньому розміщувались торговельні склади.

У 1957-1958 роках після капітального ремонту в ратуші було відкрито обласний краєзнавчий музей (26 квітня 1959 р.), який існує і сьогодні і є одним із визначних закладів культури Івано-Франківщини.

Площа Ринок

Місто Станиславів у XVI 1-ХVIII століттях ділилось па шість дільниць: середмістя та чотири передмістя (Заболотівське, Тисменицьке, Галицьке і Лисецьке). У фортифікованому середмісті, за даними 1709 року, проживало 146 родин - 62 українські. 50 вірменських, 25 єврейських і 9 польських. Були це багаті купці і ремісники, замкова адміністрація, фортечний гарнізон на чолі з комендантом, численні шляхтичі - юридики, які не підпорядковувалися місту, але мали па передмістях свої фільварки та підданих селян. Проживали тут і різні орендарі, лихварі.

Ринок у Станиславові (поштова картка 4 серпня 1907 р.).

За давньоєвропейською міською традицією у містах, які мали магдебурзьке право, головною спорудою була ратуша з обов'язковою високою вежею, що мала бути не тільки своєрідною окрасою міста, але й сторожовою вишкою, найвищим пунктом міста-фортеці, з якої велися постійні спостереження, чи не наближається ворог до міста або чи не вибухнула у місті пожежа. А у самій ратуші знаходився магістрат, тобто міська рада, суд і крамниці. Тому не дивно, що зразу ж після того, як Станиславів одержав магдебурзьке право, почалося будівництво ратуші посеред ринку. Перший її опис залишив нам Ульріх Вердум, який у січні 1672 року побував у нашому місті. Німецький мандрівник так описав її у своєму «Щоденнику»: «Ратуша стоїть посеред ве-ликого чотирикутного ринку. Збудована у вигляді вежі з різними заглиблен-нями частково з дерева, а частково з каменю».

У 1665 і 1676 роках двічі турецька армія облягала місто, але жодного разу їй не вдалося здобути Станиславівської фортеці, а з ратуші успішно велися спостереження, за переміщеннями ворожих військ. Не виключено, що саме із стратегічних причин магнат Потоцький вирішив перебудувати ратушу, зробити її вищою, а одночасно більш красивою. Він доручив своєму придворному архітектору Карлу Беное реконструювати її. Італійський архітектор перебудував її у стилі пізнього ренесансу. Після завершення перебудови у 1695 році вона мала вигляд 9-поверхової круглої вежі на кам'яній основі. На 5-му поверсі розміщався міський годинник, що навіть після пізніших перебудов зберігся до нашого часу. Одночасно під ратушею були споруджені підвальні приміщення, що сполучалися із численними підземними ходами, що, як кажуть старожили, мали виходи далеко поза межами не тільки тогочасного міста-фортеці, але навіть сучасного. Підвальні приміщення мали і військове призначення, і служили як тимчасове місце перебування найбільш небезпечних, звичайно, з точки зору власників фортеці злочинців. Про це говориться у пісні про О.Довбуша «Ой попід гай зелененький» (у записі Я. Головацького):

«Ой Добошу, ти, пане наш, Велика пригода на нас! Де ж ми будем зимовати, Тото літо літовати?» «В Станіславі на риночку, В тяжких дибах в залізочку, Там будете дні днювати, Будуть птиці тіло рвати!»

Як нам здається, народ пов'язував із ринком (ратушею) і місце ув'язнення опришків, і місце їх страти, хоч насправді вони постійно перебували в іншому місці (про це далі). Саме у ратуші засідав суд, який дуже суворо карав будь-які прояви непокори, «Звичайних опришків карано 100 буками на площі перед ратушею та ув'язненням у тюрмі, але їх ватажків брали на слідчі тортури, «тягнено» і раз, і другий, і третій, а боки припікали свічками або розпеченою бляхою. Страшне та слідство