sztuka polska. Wroslaw. 1973. S. 214), архітектура ратуші в Станіславі була пов'язана з трактатом Серліо, який містив проект будинку у вигляді вілли з чотирма рівновеликими крилами. Зважаючи на те, що збереглися креслення аналогічної споруди на ринку в Гусятині, а також існуючі твердження, що автором гусятинської ратуші був Беное, можна припустити, що вони були ідентичні. Про що свідчить креслення ратуші на плані міста з 1792 року, копія якого у виконанні І. Деркслера зберігається у фондах Івано-Франківського краєзнавчого музею. Він повністю подібний до плану гусятинської ратуші, наведеного Є. Ковальчиком. На це вказує Хорнунґ (Nornung Z. Na sladach dziala bnasci artystow francuskich w Polsce. TKNS, t.l. – Torun. 1959. S. 260). Ратуша мала 9 поверхів. На 5-му поверсі вежі знаходився міський годинник. Звичай розміщувати годинник на вежі ратуші зберігся до цього часу, хоч вона не раз ремонтувалась або перебудовувалась. На куполі височіла фігура архангела Михаїла, патрона Червоної Русі. В 1825 році австрійці зняли фігуру і помістили свого орла. Під самою галереєю з південної сторони було поміщено фігуру єврея з бляхи. Він тримав у руках велику хлібину з написом на ній «один грош», щоб усі знали, який дешевий у Станіславі хліб.
ТУТ ЗНАХОДИВСЯ МАГІСТРАТ
У самій ратуші знаходився магістрат, тобто міська рада і суд, а також крамниці. Міське самоуправління з 1674 року ділилось на дві частини: вірмени одержали свій магістрат, касу, герб, а поляки і українці — свій магістрат, касу тощо. Розділення управління містом на дві частини сприяло розколу міського населення, породжувало тривалі суперечки і полегшувало Потоцьким керувати містом. Польсько-український магістрат знаходився у ратуші.
На чолі магістрату стояв виборний війт. Крім нього, обирались його заступник-бурґомістр, 4 лавники і 7 радників. Всі вони брали участь в управлінні і виконували судові функції. Магістрат мав право суду. Суд радників під головуванням бургомістра розглядав цивільні справи, а лавники під керівництвом війта — карні судові справи. Суд лавників мав право навіть засуджувати винних до смертної кари, але приймати рішення про страту того чи іншого злочинця він міг лише в присутності представника власника міста (так званого намісника). Але навіть тоді, коли при розгляді справи суд лавників у присутності намісника виносив смертний вирок, засуджений мав право опротестувати це рішення, безпосередньо звернувшись до власника міста, і останній міг скасувати вирок суду лавників. У випадку, коли між міськими органами самоуправління власником міста виникали якісь суперечки, міські магістрати могли звертатись до короля Польщі і спірні питання вирішувались у королівському суді. Але в тодішньому політичному устрою Польщі це право не мало практичного значення, бо король не завжди міг справитись з польськими маґнатами.
Суд лавників мав навіть право розглядати судові справи шляхти, але обов'язково у присутності намісника. І знову ж у випадку, коли між намісником і лавниками виникали спірні питання при розгляді таких справ, їх вирішував королівський суд.
Вибори до міського магістрату відбувались на новий рік, обов'язково в присутності намісника чи замкових економів. А вони активно втручались в процес виборів. Саме під натиском А. Потоцького першим війтом міста був його ставленик В. Андрушевський, який залишився на цій посаді до самої смерті.
Після укомплектування магістратів і прийняття обраними присяги на другий день міщани обирали люнарів, які відали прибутками і видатками своєї частини міста. Люнарі також приймали присягу, що вони будуть чесно виконувати свої обов'язки. їх переобирали щороку. Після завершення терміну повноважень люнарі звітували перед магістратом про свою фінансову діяльність. їх кількість не була стала. Були випадки, коли в місті був один люнар. Люнарі теж сиділи у ратуші.
Існував суворий закон видачі грошей люнарами. їх можна було одержати з магістратської каси лише за письмовим розпорядженням війта, який теж відповідав за стан каси. Коли містові потрібні були гроші, а в касі їх не було, то замкова адміністрація іноді давала їх містові в позику. Борг обов'язково повертався через рік. Якщо війт чи інші відповідальні особи витрачали гроші не за призначенням, то повинні були повернути гроші з власної кишені. Щоб цього не трапилось — міські магістрати часто збирали грошові податки понад норму.
До прибутків маґістратних кас поступали гроші, які збирались за користування вагою і різними вимірювальними приладами на ринку, податки за варіння пива, прибутки від воскобоєнь, карних судів тощо. Ці кошти йшли на ремонт міських укріплень, за них купували зброю, порох і все необхідне для оборони міста. З цих грошей виплачували зарплату шістьом службовцям, в обов'язки яких входило слідкувати за порядком і чистотою міста, замикати на ніч міську браму, оберігати місто від пожежі, виконувати різноманітні доручення і розпорядження магістрату. На утримання міського самоуправління поступали прибутки від лазні, цегельного заводу, бляхарної майстерні, грошові збори, котрі йшли від вирішення дрібних, головним чином, цивільних справ.
РАТУШНИЙ ДЗВІН
Станіславська ратуша була свідком великих ярмарків. У грамоті Яна Казимира місту Станіславу надається дозвіл на щорічне проведення трьох ярмарків, а саме 7 травня в переддень св. Станіслава (тобто на честь патрона Андрієвого батька