і сина), 8 вересня перед святом Різдва Непорочної Діви Марії та 28. листопада в переддень св. Андрія. Тривали ярмарки 4 тижні. Сигнал про початок ярмарку подавав ратушний дзвін. Він сповіщав і про його закінчення. Як свідчать очевидці, ці ярмарки були багатолюдними. Особливо зросла їх значущість після захоплення турками Кам'янця-Подільського. Тим самим Станіслав став новим торговим центром. Цьому ще й сприяли вірменські купці, котрі поселились у Станіславі на заклик Андрія Потоцького, прибувши з Волохії, Молдови, Кам'янця-Подільського після окупації його турками. В кінці XVII ст. у місті вже проживали такі багаті купці як Амировичі, Теодоровичі, Богдановичі. Вони успішно підтримували торгові стосунки зі Львовом, Віднем, Ґданськом, багатьма польськими, угорськими, волоськими, німецькими та іншими містами. Перші вірменські родини поселились у Станіславі ще у 1663—64 роках.
Крім того Андрій Потоцький поставив умову купцям, що проживали на його прикарпатських землях, направляти свої товари виключно по станіславському тракту. А знаходилось місто на вигідних торгових шляхах. Ріка Дністер з'єднувала наш край з багатьма торговими центрами південних земель. «Великий гостинець» або «Волоський шлях» з'єднував Львів з Чернівцями. «Лисецький тракт» ішов на Богородчани, Надвірну, Закарпаття. «Тисменицький тракт» вів на Товмач і через Дністер на Поділля.
Тому французький мандрівник Д'Алерац писав у 1684 році: «Найбільшим і найкрасивішим містом на Покутті є Станіслав... Ринок, будинки, мешканці та арсенал переважають всі інші міста Червоної Русі... Населення Станіслава складається з вірменів і волохів, дуже багатих. Що стосується одягу чоловіків і жінок, а також частих ярмарків, котрі по багатству і різноманітності не поступаються ярмаркам Львова і Варшави — то, по-справедливості, Станіслав можна назвати серцем королівства, хоч околиці міста значно понищені». Крім вірменів, у місті проживало багато євреїв, котрі конкурували у торгівлі з вірменами.
Звідки тільки не приїжджали на станіславський ярмарок люди. Біля фортеці можна було почути німецьку, італійську, французьку, волоську, чеську, словацьку, угорську, татарську, турецьку, російську, білоруську, шведську та інші мови.
Різним був асортимент товарів: багата зброя (мечі, шаблі, пістолі, кримські і стамбульські луки), ґданські вози, арабські коні, вина, срібний посуд, закордонні сукна, різні знаряддя, шовкові та бавовняні тканини, смушки, жіночі прикраси, фініки, родзинки, прянощі тощо. А самі станіславські купці підводами вивозили сюди чоботи й черевики, особливо цінувалось сап'янове взуття.
Згідно з привілеєм Яна Казимира ні мешканці міста, ні купці податків у королівську казну не платили — всі доходи йшли Потоцьким та у міську скарбницю.
Крім ярмарків, з дозволу Яно Казимира, дозволялись тижневі торги: п'ятого дня і в неділю. Навколо ратуші знаходилось багато крамниць, лотків, складів тощо. У переписі Станіслава в 1720 році згадано 27 крамниць. В актах часто згадується про «склепи під ратушею». Тут на щоденних і тижневих торгах можна було побачити міщан, селян, ремісників з різних цехів.
Торговельна палата слідкувала за мірами і вагами. З 1667 року на хліб, пиво, горілку, мед тощо встановлювались тверді ціни, які мінялись міським урядом відповідно до обставин. Один-два рази на тиждень спеціально призначені люди перевіряли шинки і перекупок (ваги, інші вимірювальні прилади) і в ратуші ставили відповідні клейма. Без клейма торгівля заборонялась. Торгівля у неділю і свята дозволялась після 9 години ранку. Тоді ж відкривались і шинки.
ТУТ СУДИЛИ ОПРИШКІВ
Під ратушею знаходились підвальні приміщення, які були сполучені з підземними ходами під фортечними укріпленнями. Є припущення, що під час судових засідань у підвалах ратуші сиділи небезпечні для властей злочинці. Серед них найчастіше були опришки. До речі, з усіх судових вироків смертної кари у XVII ст. один із них було винесено жінці за чарівництво. (Насправді цю жінку було покарано за розбещення молодих хлопців, але через відсутність відповідної статті Ті було обвинувачено у чарівництві й присуджено до спалення. Це був єдиний випадок автодафе в нашому місті.) Решта смертних вироків виносились лише опришкам. Недарма у пісні про Довбуша (запис Я. Головацького) мовиться:
Ой Довбушу, ти, поне наш, Велико пригодо но нас! Де ж ми будем зимовати, Тото літо літовоти? В Станіславі но риночку, В тяжких дибах, в запізочку, Том будемо ночувати, Том будемо дні днювати Там будемо ночувати, Будуть птиці тіло рвати.
І дійсно Станіслав був найстрашнішим місцем для опришків, де жорстоко їх катували, а потім у страшних муках страчували. Засідав суд у ратуші. Акти Станіславського міського суду того часу переповнені подробицями страшних тортур опришків. Звичайних опришків карано 100 буками на площі перед ратушею та ув'язненням у тюрмі. Визначних чекало ще страшніше. З актів дізнаємось, що у місті було спеціальне приміщення, де допитували цих опришків. Під час допиту існували 3 ступені катувань: перший ступінь — жертву прив'язували до дошки і спеціальними залізними гаками тягнули за пальці; другий ступінь — припікання свічкою; третій — палили тіло вогнем. Більшість опришків, не зважаючи на страшні муки, не зраджували своїх товаришів.
Особливою жорстокістю у боротьбі з опришками відзначався власник міста Юзеф Потоцький (другий син Андрія) та його підручний — ротмістр Пржалуський, який кілька років переслідував Олексу Довбуша. Для боротьби із «збуями» Юзеф Потоцький перший почав організовувати загони смоляків, які формувались із покидьків місцевого населення. Смоляки під керівництвом польського офіцера нишпорили по горах і лісах, вишукували опришків. Своїми численними катуваннями і стратами Ю. Потоцький здобув славу ката українців, а місто