На площі біля ратуші був страчений у 1754 році побратим і соратник Довбуша — Василь Баюрак, який 9 років після загибелі Довбуша мстив панам за кривди. У актах Станіславського міського суду згадується про ув'язнення та допити Василя Баюрака. 20 квітня 1 754 р. у ратуші почався суд над ватажком опришків, де його було піддано страшним тортурам. Незважаючи на катування, «він на дальші запитання не відповідав». 25 квітня суд виніс вирок:

«Повинен бути катом випроваджений на площу смерті (площа перед ратушею — М. П.), який моє відрубати йому обидві руки сокирою по лікті. Після їх відрубання мас бути відрубана голова. Врешті, з метою здержання інших від такого життя — четвертувати. Окремі частини тіла повинні бути розвішані на шибениці в полі, при шляху, а пізніше мають бути закопані в землю. Тільки голова повинна довше висіти».

Про подробиці цієї страти повідомив відомий польський поет Францішек Карпінський. Тринадцятирічним хлопцем був присутній він на цьому видовищі. «Перша страта злочинця, яку я тоді побачив у Станіславі, — писав він у «Спогадах», — справила на мене велике враження. Це був розбійник на прізвище Баюрак, який, ідучи на площу смерті, казав собі дати сопілку, тобто улюблену гуцульську дудку, на якій вигравав сумні гірські думи...» Спогади Карпінського свідчать про героїзм опришківського ватажка Василя Баюрака. 24 серпня 1992 року з ініціативи професора Володимира Грабовецького в урочистій обстановці була відкрита меморіальна дошка з таким написом: «На площі 25 квітня 1754 р. був страчений керівник опришківського руху на Прикарпатті в 1745—54 рр. соратник Олекси Довбуша, народний герой Василь Баюрак».

3.Дизайн архітектурного-серидовища

В 1772 р. відбувся перший поділ Польщі. Прикарпаття разом з містом Станіславом відійшло до Австрійської імперії. Вже за часів австрійського володіння ратуша у 1801 р. була передана військовим властям, які виселили звідти міське управління і перетворили її одночасно на міську в'язницю та магазин для обмундирування. Саме міське управління, згідно з патентом Йосифа II у 1776 р. було реорганізоване. На чолі управління були поставлені бурмістри, на допомогу яким призначались старшини «синдики» і радники. Бургомістри і синдики повинні були мати юридичну освіту. Бургомістри, синдики і асесори (засідателі) складали владну верхівку, яка виконувала політичні і судові функції у місті та слідкувала за управлінням міських господарств (маєтків) і доброчинних закладів.

У 1825 році буря знесла вершок ратуші. Тому через рік проведено її ремонт. Наступний ремонт ратуші міська влада провела в 1837 році. Під час цих ремонтів її укріпили, реставрували стіни та зал засідань. На стінах залу красувались написи, що передавали окремі фрагменти з історії міста. Напевне, з того часу ратушу стали використовувати як експозицію, яка розповідала про історію Станіслава.

В першій половині XIX ст. змінився загальний вигляд навколо ратуші. В 1829 році у Станіславі було призначено нового старосту Креттера, який провів суттєві перестановки міського управління. З його іменем пов'язані значні перетворення, які видозмінили обличчя міста.

Дороги були вимощені каменем, вулиці освітлені, розширена каналізація, введені поліція та пожежна команда. Навколо ратуші були завалені всі дерев'яні та старі будинки, а на їх місці побудовані нові.

ЧЕТВЕРТА РАТУША ТА її ЗРУЙНУВАННЯ

28 вересня 1868 року після другої години на вулиці Липовій (тепер вулиця Шевченка — М. П.) почалась пожежа. Незабаром полум'я охопило більшу частину міста. Дощенту згоріли ринок, інші будівлі навколо ратуші. Жертвою вогню стала і ратуша від верхівки аж до галереї. Від споруди залишився лише залізний скелет, Через 2 роки розпочалась її відбудова. Автором нової ратуші був професор Покутинський. 6 червня 1870 року урочисто заклали фундамент, а в ньому пергаментний документ з текстом короткої історії ратуші, а також старопольські та австро-угорські монети і медалі. Цього ж року нова ратуша була побудована. Сам вигляд будівлі значно змінився.

Основу вежі облицювали білим мармуром аж до 5-го поверху. Третій поверх красувався багатьма прибудовами. Закінчувалась вона оглядовою галереєю. Над галереєю з чотирьох сторін відраховували час годинники на тій же висоті, що і зараз. Видовжений купол завершував архітектурний ансамбль ратуші. Вся споруда була світло-сірого кольору.

Відбудовано і центр міста. В 1869—70 роках реставровано вірменський костел. Тоді ж споруджено будинок воєводства і магістрату, театр, багато приватних будинків. Центр міста з його ратушею., іншими будівлями набув нового вигляду.

Перша світова війна принесла містові великі втрати. Цілий рік воно знаходилось на лінії боїв. У руїнах лежала третина будинків. Місто занепало так само як і на початку XIX ст. В 1919 році Антанта віддала Західну Україну Польщі, яка перетворила ці землі на свою колонію. Не пощадила війна і ратуші. Артилерія не раз її обстрілювала, оскільки тут знаходився спостережний пункт. Там, де ще вчора красувалась ця гарна споруда, тепер лежали самі руїни. Польська влада не зразу приступила до відбудови міста, хоча відчувався великий брак приміщень під адміністративні, воєводські та міські управління, а також житлових приміщень для родин прибулого з Польщі чисельного чиновництва. Цим зайнялись лише в другій половині 20-х років.

СПОРУДЖЕННЯ П'ЯТОЇ РАТУШІ

За ратушу взялися у 1928 році. За задумом шовіністичного воєводського уряду будівництво нової ратуші , повинно було символізувати приналежність Станіслава до Польщі, її історії, архітектури. Проект будівлі та саме будівництво було