доручено інженерові Трелі. Частину коштів на її спорудження зібрали серед пропольськи налаштованого населення Галичини і навіть окремих польських міст. У грудні 1929 року прийняли кошторис будівництва, а в середині 1930 року — проект новобудови. В 1932 році ратуша була збудована у такому вигляді, в якому вона збереглась досьогодні. Це було вже п'яте приміщення ратуші за час існування міста. Побудована тоді в модному модерному стилі. Основу її становить хрест, з перетину якого піднімається вежа. Вежа завершується своєрідним ковпаком, що нагадує військовий шолом. Висота ратуші 47 метрів. Для її будівництва були використані найкращі будівельні матеріали. І зараз у її стінах досить важко пробити діру, не кажучи вже про отвори. Знову ж у південно-східній частині фундаменту була поміщена капсула, в котрій знаходився текст з історії ратуші. Вся вона була оштукатурена у жовтий колір. На всіх кутах четвертого поверху були встановлені бронзові орли (у 1957 році замінені невизначеними архітектурними прикрасами). Саме приміщення ратуші не відповідало управлінським потребам і магістрат у ній ніколи не розміщався. В її крилах знаходились торгові крамниці і дешеві ресторани. Отже, функціональних потреб як приміщення місцевого самоврядування ця ратуша не виконувала. Скоріше її можна признати як символічну.
В 1928 році за декілька десятків метрів від ринкової площі побудовано новий торговий ринок площею 60 тис. кв. м. З цього часу навколо ратуші більше ярмарки не відбувались. Вона стала місцем відпочинку мешканців міста. У літні дні, по неділях і в свята після обіду на фасадному майданчику першого поверху ратуші грали духові оркестри. Станіславська ратуша стала свідком бурхливих подій, котрі відбувались в місті у 30-х роках. Тут проходили «походи голодуючих» з вимогами хліба і праці, демонстрації страйкарів тощо.
РАТУША В 40-х роках
19 вересня 1939 року, коли з міста втекла її адміністрація, місцевим комсомольцям Авґустинові Євчукові і Берлові Гундертові за рішенням ревкому міста до приходу Червоної Армії було доручено підняти над ратушею червоний прапор. Відступаючі польські вояки застрелили Євчука там же на верхівці ратуші, а Гундерта недалеко від неї, на вулиці Галицькій. В цей же день у місто ввійшли війська Червоної Армії. Приватні крамниці та ресторани, що знаходились у ратуші, були закриті. Через деякий час тут було відкрито шевсько-кравецьку майстерню, яка проіснувала до окупації Станіслава фашистами.
Знову нависла загроза над ратушею під час фашистської окупації. Окупанти вирішили зруйнувати її. Але підірвати не змогли, бо стіни складались із залізобетонного моноліту. Для одночасного підриву потрібна була велика кількість вибухівки, яка при вибуху зачіпала сусідні квартали. А в них знаходились різні німецькі урядові служби. Тому вирішено було зривати крила ратуші. У стіни, які важко піддавались свердлінню, почали закладати вибухівку і підривати. Так підірвали її південно-західне крило. На решту часу не вистачало — прийшлось утікати з Станіслава.
В 40-х роках південне крило ратуші відбудували і розмістили тут торговельні склади.
ТУТ ЗНАХОДИТЬСЯ ХРАМ МУЗ
В 1957 р. за рішенням облвиконкому було виділено кошти на ремонт ратуші і передано її під краєзнавчий музей. Ремонтні роботи проводились протягом 1957— 58 років директором музею Олександрою Синицею. Здійснювали її робітники Станіславського «Кінотехпрому» (тепер Прикарпатпромкультура»).
26 квітня 1959 року музей відкрито для відвідувачів. Нині Івано-Франківський краєзнавчий музей — значний культурний і науковий центр. Його експозиція складається з відділів природи, історії та сучасного народного мистецтва. Відвідувачі знайомляться з природою краю, його флорою і фауною, кліматом, з археологічними знахідками від перших поселень людей в. межиріччі Дністра і Прута (понад 40 тис. років тому) до подальших культур: мідного, бронзового, залізного віку. Висвітлено період української державності часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства. Письмові пам'ятки і інші матеріали XV—XIX ст. розповідають про життя мешканців краю, їх постійну боротьбу за національну незалежність та культурний розвиток. Експонуються речі народного побуту, одягу, найкращі зразки декоративно-прикладного мистецтва.
Крім постійних експозицій, в музеї систематично організовуються виставки. Більшість з них користується широкою популярністю, підносить авторитет музею, спонукає людей до постійних його відвідин. Щороку тут буває 50—60 тис. відвідувачів.
Не припиняється в музеї науково-дослідницька робота. Щороку тут проводиться 3—4 наукові конференції. Біля половини матеріалів цих конференцій видасться окремими книгами. Науковці музею виступають з повідомленнями не лише на наукових конференціях, що проводяться в Україні, але й Росії, Білорусі, країнах Прибалтики, Польщі. Друкуються статті та повідомлення музейних працівників у наукових збірниках і журналах. З 1993 року музей видає «Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею». Протягом 60—90-х років 8 працівників захистили кандидатські дисертації. За плідну фольклорно-етнографічну та краєзнавчу діяльність З працівники стали лауреатами загальноукраїнської та обласної премій. 4 працівникам присвоєне високе звання Заслуженого працівника культури України. Із книгами написаними з історії краю, Петром Арсеничем, Іваном Скрипником, Марією Вуянко та іншими, знайомі читачі не лише в Україні, але й за її межами. Тут працює відомий художник Ігор Деркач. Відділи археології і охорони пам'яток та культури розшукують, досліджують, облікують нові об'єкти на території Прикарпаття, публікують матеріали про ці пам'ятки. Краєзнавчий музей здійснює також методичне керівництво громадськими музеями області.
В бурхливі дні 1989—90-х років працівники музею завжди брали найактивнішу участь у громадському та політичному житті нашої країни. Вони неодноразово обирались депутатами до обласної та міської ради, а старшого наукового працівника Зіновія Думу було обрано народним депутатом України.
У ратуші відбувались визначні події у 1989— 91 роках. Тут засідало правління обласного Товариства української мови, науково-культурного товариства «Рух».