Утворення держави з центром у Києві

Розвиток виробництва у праукраїнців зумовив зростання продуктивності праці, удосконален-ня землеробських знарядь. Відпала потреба у спільному обробітку землі. Земля та все виро-щене на ній переходило у власність окремих родин. Сім'ї, що жили на спільній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду. Поміж членів громади по-силювалося майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували у своїх руках ба-гатства. Праукраїнці того часу мали своєрідний суспільний устрій, що дістав назву військової демократії. Поступово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні общинники поповнювали категорії залежного населення.

З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання — князівства, які очолювали князі. Центрами їх стали «горо-ди»: у полян, наприклад, - Київ, у сіверян - Чернігів. Для утримання влади, захисту своїх земель та завоювання нових територій князі формували військові загони - дружини.

Процес об'єднання князівств у єдину державу прискорюва-ло ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене Великим переселенням народів. Через причорноморські й приазовські степи хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдавали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожува-ли нормани.

Найбільшим було державне об'єднання, до якого входили поляни, деревляни й сіверяни. Літописець називає його Русь-кою землею. Історичним її ядром стало Середнє Подніпров'я. Сучасники - арабські й візантійські автори називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його, - русами. Оскільки центром цієї держави був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київська Русь.

Походження назви «Русь» - одне з найдискусійніших питань історичної науки. Досить поширеною є точка зору, за якою Русь VI-VII ст. ототожнюється з об'єднанням кількох союзів племен - полян, сіверян, уличів. Воно займало територію між Десною та Россю й Тясмином, Горинню та Сеймом і Сулою. Тут розта-шовані кілька річок з однокорінними назвами - Рось, Росава, Росавиця, - що, можливо, й покладено в основу назви «Русь».

Інша версія свідчить на користь іраномовного походження назви. Можливо, «Русь» походить з сарматської мови (rhos — світло). Таку назву могло мати одне з сарматських племен, яке згодом було асимільовано антами, від яких уже й була сприй-нята назва праукраїнцями.

Деякі дослідники вважають, що назва «Русь» має північне походження. Вони виводять її від фінської назви шведської території ruotsi, a саму Русь розташували на території, опано-ваній новгородськими словенами.

Правління Олега в Києві (882-912)

У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між со-бою. Це протистояння завершилося запрошен-ням новгородців князювати на Русь варяга Рю-рика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.

У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Ас-кольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва по-ширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородсь-ких) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племе-на чудь і мерю.

Наприкінці IX — на початку X ст. Русь досягла значних успіхів на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега була спроба захистити державу від нападів варягів. Він домовився з ними, що сплачу-ватиме щорічно 300 гривень данини, якщо варяги відмовляться від своїх набігів на Русь.

Як говорить літопис, 907 р. Олег на чолі великого війська, зібраного з підвладних земель хорватів і дулібів, які приєдна-лися до нього як союзники, здійснив суходолом і водою похід на Візантію та на знак перемоги над нею прибив свій щит на воротах Царгорода. Візантія змушена була сплатити київсько-му князеві величезну данину і підписати з ним угоду. За цією угодою руські купці дістали можливість вільно приїжджати до Константинополя і торгувати безмитне. Руські посли й купці, які перебували в Константинополі, протягом шести місяців забезпечувалися продовольством, одержу-вали безкоштовно хліб, вино, м'ясо, овочі, користувалися лазнею. Вода в посушливому Константинополі мала велику вартість, а купання в лазні вважалося великою розкішшю і навіть засобом лікування. На дорогу додому візан-тійський уряд повинен був забезпечити їх якорями, канатами, вітрилами, тобто всім необхідним корабельним спорядженням.

Ще чіткіше обумовлені правові норми русько-візантій-ських відносин у договорі 911 р. Згідно з ним сторони несли рівну відповідальність за злочини своїх підлеглих - убивство, бійки, крадіжки; зобов'язувалися надавати допомогу торго-вельним суднам, які зазнали катастроф, повертати полонених і втікачів.

Іншим важливим напрямом міжнародних інтересів Русі наприкінці IX - на початку X ст. були країни Арабського ха-ліфату. Арабський письменник Аль-Масуді розповідає про похід 912-913 pp., коли 500 руських кораблів (по 100 чоловік на кожному) пройшли Волгою й досягли південного узбереж-жя Каспію.

У літописах, художніх творах до нас дійшла легенда про смерть Олега від укусу змії, що навіщували йому ворожбити.

Князь Ігор (912-945)

Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протя-гом трьох років князь боровся з