1944-1949 | 1529498 | 518219

1944 | 117212 | -

1945 | 723488 | 341715

1946 | 644437 | 176504

1947 | 10804 | -

1948 | 7325 | -

1949 | 3420 | -

3.3 Боротьба ОУН – УПА проти переселенської політики Польщі та СРСР у 1944 – 1947 рр.

Проблема дослідження боротьби ОУН-УПА на захист корінних українців Польщі є актуальною, як в історичному, так і в політичному плані. Адже йдеться про єдину потужну військову формацію, яка чинила героїчний опір винищенню українського етносу польськими шовіністами при сприянні Радянського Союзу. Максимальна кількість вояків УПА на теренах українських автохтонних земель складала 2400 осіб. До них ще можна додати приблизно 1300 членів ОУН з провідником Я. Старухом (“Стяг”). З липня 1945 року до грудня 1946 року відділи УПА провели 77 бойових оперецій проти польської міліції, Війська Польського.

Керівники ОУН-УПА все ж розуміли, що збройний опір насильницькому виселенню приведе до взаємних жертв, що було в інтересах як польських шовіністів, так і сталіністів. Тому керівництво повстанців видавало численні звернення, листівки, заклики до польського населення: спам'ятатися, а також спам'ятати польське військо, поліцію. В зверненнях були попередження про непотрібність пролиття крові, але якщо і надалі будуть допускатися знущання над українським народом, то УПА буде змушена вдатись до відплатних операцій. Зокрема в одній із листівок за травень 1945 року говорилося: “Ми свідомі того, що боротьба між українцями і поляками безцільна і шкідлива для обох народів, бо вона ллє воду на млин нашого спільного ворога – Москви. Ми за співпрацю з вами, поляками, ми за єднання в спільній боротьбі проти кремлівських гнобителів. Але не вибачимо бандитам пролиття невинної крові українського народу. Тому ми заявляємо, що на мордування українців, грабунок майна, спалення сіл…відповімо акціями помсти…”

У новому зверненні УПА до поляків говорилося: “Поляки! Сьогодні вивозять нас, а завтра – вас. Наша доля є однакова. Тільки вас ще пробують обдурити польськими мундирами, гербом, виборами, гарними, але фальшивими словами про демократичну Польщу. Однак керує всім не польський народ, а Сталін і його кліка. Не вірте їм! Наша доля однакова… Незадовго побачимось знову у Сибіру в “тюрмі народів”.

Закінчувалося звернення закликами:

“Хай живе вільна незалежна Україна!

“Хай живе вільна незалежна Польща!” [39]

Сотенний С.Стеблинський (“Хрін”) на Лемківщині видав наказ такого змісту: “Розстрілюємо стільки польських боївкарів, скільки загинуло наших селян, і палимо стільки хат, скільки згоріло наших. Всюди ясно говорім, що це помста за напад, за наших замордованих селян, за наші спалені хати і пограбовані маєтки… Віднині за кожне вбивство будемо відповідати вбивством, за підпал – підпалом. Одночасно “Хрін” наказав: “Не вільно забивати жінок, дітей і старих. Так нам наказує наша революційна мораль, хоч ворог чинить інакше, коли нападає на наші села” [40]

На жаль польська сторона, заохочувана еміграційним урядом з Лондона та сталіністами не визнавала автохтонність українців, їх права на національне життя і, як правило, не йшла на примирення, продовжувала проповідувати і організовувати погромництво українців. Тому УПА змушена була здійснювати відплатні акції і водночас тверезо і якісно оцінювала політичну ситуацію.

На другому етапі боротьби УПА переживала значні труднощі. Внаслідок виступу проти неї шістьох дивізій Війська Польського повстанці змушені були піти у підпілля. Ускладнювалась діяльність УПА і через спустошення і обезлюднення сіл та настання зими.

Після цього розпочалося прочісування лісів. Відділи УПА чинили мужній опір, та їхнє становище стало надзвичайно важким, не лише з причин великого насичення краю ворожими військами, але й з огляду на повне обезлюднення краю, що надзвичайно ускладнювало продовольчу проблему.

Вивезення українського населення позбавило збройну боротьбу УПА на цих теренах основної мети, зробило її безперспективною.

Тому головнокомандувач УПА Р.Шухевич вирішив припинити боротьбу на Закерзонні. Так тодішній уряд Польщі, керуючись вказівками Москви, провів депортацію українського населення, порушуючи при цьому загальнолюдські норми життя.

Протягом першої половини 1947 року УПА відбила 520 нападів і облав Війська Польського, проте зазнала великих втрат, було вбито або схоплено 1509 вояків УПА і 2781 члена ОУН. Ці цифри засвідчують, що наступав критичний момент діяльності повстанців. Найстрашніше те, що було ліквідовано базу для повстанців. Не стало українського населення. Зникла мета збройної боротьби.

У такій ситуації Головне командування УПА дає розпорядження припинити подальшу збройну боротьбу. Деякі з відділів пішли в рейди на західні терени, інші повернулися в Україну. Так закінчилася трирічна героїчна боротьба УПА на захист українців на теренах Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя. УПА створила важливий історико - політичний документ боротьби українців проти злочинного виселення з його прабатьківської землі, який повинен послужити нинішній справі визнання УПА на державному рівні.

РОЗДІЛ 4. Акція „Вісла” – метод вирішення української проблеми в Польщі.

4.1 Мета і наслідки Акції “Вісла”.

Оскільки Договір про переселення українців і поляків між Польщею і УРСР (після дворазового його продовження) перестав діяти, а уряд УРСР уже не хотів його продовжувати, треба було шукати інших шляхів щодо ліквідації української меншості на території Польщі.

І перший проект щодо переселення решти українського населення на так звані “одзискане” землі було представлено першому секретареві ЦК ПОРП В.Гумулці ще в листопаді 1946 року.

Уже в лютому 1947 року заступник начальника Генерального штабу Польського війська генерал С. Мосор чітко висловився з цього приводу: “весною провести енергійну акцію переселення цих людей поодинокими сім'ями …”

Тому безпідставною є поширена думка, що акція “Вісла” була пов'язана з убивством віце міністра оборони Польщі