в моєму серці” (1998р.) та “Надсяння – земля наших князів” (1999р.) На старому українському цвинтарі біля церкви в 1999 році було встановлено і освячено Хрест на честь 55-ї річниці депортації українців з Польщі та 52-ї річниці жахливої акції “Вісла”. Осідок Об'єднання переселенців знаходиться по вул. Гетьмана Мазепи, 1.
Першим головою обрано – Р.Демчину (1991 – 9 березня 1993 року), М. Пухта (від 9 березня 1993 року). До 60 - ліття депортації українців з Польщі Об'єднання українців переселених з Польщі Коломийщини готує в музеї історії м. Коломиї велику експозицію “Про депортацію”. Як стало відомо буде відведено залу для постійно-діючої виставки.
На багаторічні вимоги, звернення товариств до найвищих державних інстанцій врешті вирішилося питання пільгової оплати за виготовлення закордонних паспортів, а згідно з поправкою до Закону про статус учасника війни з січня 2004 року, його отримали всі переселенці з Польщі та інших країн. На черзі – прийняття закону про статус депортованих.
Проект цього закону розроблено давно, тепер слово – за Верховною Радою і наполегливістю самих переселенців.
Прийняття цього закону було б найкращим подарунком до 60-ти річчя переселення, яке відзначатимуть переселенці у вересні цього року, найвищим актом морального і матеріального відшкодування людям, чиї долі поламала повоєнна комуністична машина.
Українці переселені з Польщі сподіваються, що цю дату буде відзначено й на державному рівні, як це зробила польська сторона у 2003 році, вшановуючи, на чолі з президентом А.Кваснєвським і Л.Кучмою, волинські події в с. Павлівці.
Як обласне Товариство переселенців, так і районні товариства нашої області провели, біля своїх пам'ятних хрестів, відправлення молебнів. Було організовано збори і конференції членів об'єднання, відвідування виставок. А в м. Івано-Франківську було відкрито до 60-річчя переселення пам'ятник, проведено науково-практичну конференцію за участю членів об’єднань та провідних істориків, підготовано ряд публікацій.
У центральному державному архіві літератури і мистецтва України розгорнуто виставку „Трагедія переселення”, присвячену пам’яті жертв депортації українців і поляків у 1944 – 1946, 1951 роках.
Уперше кияни та гості столиці мають змогу побачити матеріали, на більшості з яких більш як шість десятиліть стояв гриф „Цілком таємно”. Організатори експозиції – Державний комітет архівів України, Виставковий центр держкомархівів літератури і мистецтва, Виставковий центр держкомархіву і центральних держархівів – вибрали вісімдесят найпоказовіших документів, серед яких є постанови Рад наркому УРСР, ЦК КП(б)У, Польського комітету національного визволення, листи керівництва СРСР, УРСР, доручення, довідки... Ознайомившись із ними, можна уявити, що діялося наприкінці Другої світової війни в Західній Україні, коли на її теренах встановлювали тоталітарний режим. Кожен фотознімок чи аркуш з підписом Сталіна, Хрущова, Абакумова, Коротченка, Мельникова хоч і копії, та все одно їх інакше, як наругою над власним народом, не назвеш.
ВИСНОВОК
Витоки українсько-польських взаємин тягнуться в сиву давнину, в часи відокремлення з-поміж інших слов'янських народів. Упродовж віків українці й поляки межували між собою, а їхнє співіснування було не безхмарним. Лінія кордону між Україною і Польщею то посувалася далеко на схід на етнографічні землі українців, то знову відсувалася на захід. Був період спільного життя в межах однієї держави – Речі Посполитої. Були часи добрі й недобрі, але взаємини між двома народами залишали глибокий слід – у культурі, мові, традиціях. І збереглися людські стосунки, і здійснювалися переклади – Т.Шевченка на польську, А.Міцкевича – на українську.
Особливо складними й суперечливими були українсько-польські відносини на теренах Галичини в ХХ ст. Довгі роки польського панування важким тягарем лягли на галицьке українство, стримували його національно-культурний розвиток. Події 20-х років, часів Другої світової війни, боротьби УПА, виселення українців із їхніх споконвічних земель, а також акція “Вісла” в 1947 році, надавали цим взаєминам нової гостроти й гіркоти, не все ще перегоріло й відстоялось і понині.
Слід відзначити, що радянське керівництво та комуністична влада Польщі підтримали та розробляли хід всіх акцій виселення українців з їх етнографічних земель.
В польському суспільстві винних за волинські події, за дії УПА в Закерзонні і в Західній Україні потрібно шукати в принципах злого ставлення до українців, до їхньої боротьби за власну незалежну державу, а не обзивати тих хто на рідній землі боронив себе – “різунами”. Кожен народ на своїй землі має право боротися з окупантами. Польща якраз у Західній Україні виступала окупантом, навіть гірше, бо порушувала правила окупаційного режиму щодо прав українців. Напрошується висновок, якщо ти винен, то не вставай у позу ображеного чи скривдженого. Хай правдиво ці події висвітлять історики. Є самостійна держава Польща, є тепер і навіки незалежна держава Україна. Відносини між ними повинні бути дружні, на взаємовигідній основі. А між українцями і поляками не місце ворожнечі, повинна бути взаємоповага й порозуміння. Полеглим ми повинні віддати честь і про них пам'ятати. Потрібно створити такі умови, щоб нащадки поляків мали право віддавати шану своїм рідним і співвітчизникам, убитим на Волині українцями. Таке право повинні мати нащадки українців, жителів Закерзоння, де вбивцями свого часу були поляки, щоб все це відбувалося без ворожнечі, зі співчуттям одно до одного.
Проблема надання статусу депортованих переселенцям 1944-1947 і 1951 рр. становить предмет гострої політичної дискусії у польському суспільстві. Польські демократичні кола, усвідомлюючи необхідність українсько-польської співпраці на сучасному етапі, виступають за усунення перешкод на шляху взаємо зближення. Виявом цього є багатолітня діяльність еміграційної ліберальної інтелігенції, згрупованої навколо редагованого Єжи Гедройцем і Юліушем Мєрошневським паризького журналу “Kultura”. Демократичні сили Польщі,