План

1. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі

2. Зародження та розвиток Галицько-Волинського князівства – спадкоємця Київської Русі.

3. Значення Галицько-Волинської держави для українського народу.

4.

Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі

Причини занепаду Київської держави.

Хоч занепад Київської держави стався під ударом монголів, проте вже з давніших часів замітні були ознаки розстрою. Київська держава була найбільша в Європі — це був прояв її могутності, але одночасно й джерело сла-бості. При рідкому населенні і невиробленій комунікації важко було ці величезні простори утримати під однією владою. Різні землі і племена проявляли свої незалежні тенденції, бажаючи жити самостійним життям. Єдність держави утримувала династія. Князі з першої епохи могутності Києва були великими індивідуальностями, сильно тримали в руках одновладство і безоглядно усували всіх руїнників держави, незалежно від того, чи то були члени князівського роду, чи збунтовані племена. Знаряддям влади князя була дружина, цілком від нього залежна. Але в дальшому часі ця система заломилася. В самій династії не стало талановитих одиниць, що вміли б управляти великою країною. Князівський рід розродився, і не можна було вже усунути всіх претендентів до влади, ані протидіяти партикуляризмові земель. Члени династії втратили почування солідарності, поринали у дрібні спори і самі розбивали єдність держави. В громадянстві виросли нові сили, що домагалися участі у владі, князі мусили притягнути до співуправи могутній клас «луччих людей», бояр, це спричинило ще більший занепад влади і розлад держави. Авторитету монархії не могли заступити конференції князів, ані виступи віча. Київ стояв на самій степовій смузі, виставленій на безнастанні напади степовиків, дедалі більше тратив населення і добробут, затрачував також провідне становище. До проводу приходили нові центри — галицько-волинський на за-ході і суздальський на півночі.

На занепад держави вплинули також економічні відносини. Основою сили Київської держави була міжнародна торгівля, що єднала Азію з Середньою Європою і Чорне море з Балтійським,— вона зба-гачувала міщанство та боярство і скріплювала князівські фінанси.

Але від часу хрестових походів орієнтальні шляхи спрямовувалися на Середземне море та Італію, а Україна опинилась осторонь сві-тових ліній. Це спричинилося до зубожіння головного центру дер-жави, Київщини, і відбилося на цілому державному організмі.

В тому часі всі великі держави Європи переживали внутрішню кризу. Могутня німецька імперія після занепаду Гогенштавфенів вступила у період поділів, Франція після довголітнього ослаблення щойно підіймалася з занепаду, Візантія також переживала внутрішні потрясіння. Але всюди після періоду розбиття виринали свіжі сили, і держава відроджувалась. Такі симптоми відродження видно було і в Київській державі. Боротьба за Київ, що більш як півстоліття доводила до безнастанних змін на престолі, затихла у другому десятиріччі XIII ст., і князі володіли вже спокійно довші роки (Мстислав 1212—1223, Володимир 1223—1234), отже, була надія, що держава щасливо перебуде кризу. Внутрішні відносини імовірно не завалили б державної будови.

У 30-ті роки XII ст. ранньофеодальний період історії Давньоруської держави змінився періодом феодальної роздробленості або, як вважають деякі дослідники, — початковим етапом розвиненого феодалізму. Перехід до феодальної роздробленості є процесом складним і супе-речливим, а водночас — історично неминучим і в певному розумінні прогресивним. Вітчизняною історичною наукою відкинуто помилкові уявлення про цей період історії Русі як про період «занепаду» та «руху назад». Зроблено правильний висновок про те, Що аж до «Батиєва погрому» Русь за рівнем розвитку власної економіки та культури була однією з передових країн Європи. Дослід-ники довели також помилковість уявлень про період роздробленос-ті як про час розпаду політичної організації Русі.

Поняття «розпад держави» не точно передає суть історичних подій тієї доби: визначальним був не розпад, а навпаки — більш стале, зумовлене економічним і політичним розвитком об'єднання територіально близьких споріднених племен, входження яких до очолюваної Києвом держави раніше ще не мало міцної основи.

Феодальна роздробленість була викликана причинами насамперед соціально-економічного характеру: зростанням продуктив-них сил у сільському господарстві та ремісництві, подальшим розширенням, ускладненням та зміцненням феодальної власності на землю, поступальним розвитком феодального способу виробництва. Вирішальне значення при цьому мав розвиток великого вотчинного землеволодіння.

Бурхливо зростали «міста, зароджувалися внутрішні торго-вельні зв'язки між містом та селом, відбувався повсюдний розквіт культури.

Водночас загострилася соціальна боротьба. Під її впливом посилилося прагнення місцевих феодалів збільшити власну участь в управлінні «своєю» землею, взяти безпосередньо у свої руки та всебічно зміцнити державний механізм, удосконалити правові засоби придушення опору закабалених народних мас. Унаслідок зазначених чинників роздробленість Русі стала фактом. Це яскраво виявилося після смерті Мстислава Володимировича, коли Київська Русь вступила в нову стадію історичного розвитку. На зміну ранньофеодальній монархії в другій третині XII ст. прийшла поліцентрична структура державно-політичного устрою. Залишаючись відносно єдиним державним механізмом, Київська Русь являла собою федерацію півтора десятка певною мірою відособлених феодальних земель-князівств на чолі з Києвом. У південно-західній .частині Русі на українських землях були Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське та Галицьке князівства.

Але це був ще не розпад Давньої Русі. Важлива особливість історичного розвитку державних форм у період, що розглядається, виявилася в тому, що разом з відособленням ряду князівств та зе-мель мали місце й прямо протилежні тенденції. Вони були зумовлені тим, що до цього часу вже склалася давньоруська народність. Спільність етнічної основи усіх князівств та земель Київської Русі перешкоджала її розпаду. У суспільній свідомості народних мас Русі внаслідок багаторічної боротьби з кочівниками сформувалося переконання в необхідності єдності. В писемних пам'ятках чітко