Контрольна робота з Історії України

на тему:

“Соціально-економічний розвиток України в умовах реформ другої половини ХІХ століття”

ПЛАН

1. Скасування кріпосного права, інші реформи другої половини ХІХ століття та їх вплив на українські землі.

2. Розвиток промисловості. Формування ринкових відносин.

1. Скасування кріпосного права, інші реформи другої половини ХІХ століття та їх вплив на українські землі.

У другій половині XIX ст. найважливішою подією в історії Російської імперії, а от-же, і в Україні, було скасування кріпосного права. Лік-відація кріпацтва стала переломним моментом, що знаме-нував перехід від соціально-економічної феодальної формації до капіталістичної. Процес утвердження капіталіз-му в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії законо-мірностями і водночас в ньому виявлялися особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою, здійснюва-ною царатом щодо України.

Ліквідацію феодально-кріпосницьких відносин, що відкрила шлях для встановлення нового, буржуазного ладу, царський уряд здійснив через селянську реформу 1861 р. В умовах, коли очевидною стала неможливість збереження кріпосного права, коли кріпацька праця дедалі більше викорінювалася не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості у вигляді вотчинної і посесійної мануфактури, коли різко загострилися класові суперечливості, що, в кінцевому підсумку, також зумовлювалися економічними чинни-ками, царат мусив піти на визволення селян «зверху». Неможли-вість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин стала очевидною.

Робота над проектом реформи тривала досить довго. Розпоча-лася вона у 1857 р. заснуванням Секретного комітету з селянської справи. Потім основні засади реформи обговорювалися в губернсь-ких комітетах з поліпшення побуту селян, звідки пропозиції напра-влялися на розгляд двох спеціальних редакційних комісій, які, за-вершивши роботу, передали проект у Головний комітет з селянсь-кої справи. І нарешті, проект надійшов у Державну раду, де був остаточно доопрацьований. Лише після цього 19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпосного права.

Правова база селянської реформи 1861 р. в Україні. Одночасно з Маніфестом в той самий день були затверджені ще 17 законодав-чих актів, що містили умови визволення селян. На територію Укра-їни поширювалися документи як обов'язкові для всієї Російської імперії, так і спеціально призначені для українських губерній місцеві положення. Так, поря-док проведення селянської реформи в Катеринославській, Таврій-ській, Херсонській губерніях, а також в повітах Харківської губер-нії, для яких було характерним общинне землекористування. Для Чернігівської, Пол-тавської і частини Харківської губерній, де переважала подвірна форма селянського землекористування та існувала значна нерівно-мірність у дореформеному наділенні землею різних категорій се-лянства (дворогосподарів, піших робітників та ін.), було видане осо-бливе Положення про поземельний устрій селян. Для губерній, що входили до Правобережної України з переважанням помісного дво-рянства польського походження і подвірної форми надільного зем-лекористування у селян.

У змісті селянської реформи виділялося кілька основних на-прямів.

Передусім це скасування кріпосного права й особисте визво-лення селян. Це означало, що з моменту оприлюднення Маніфесту 19 лютого 1861 р. колишній кріпосний се-лянин, у якого раніше поміщик міг відібрати все, що у нього було, а його самого продати, заставити, подарувати, програти в карти, від-дати поза чергою в рекрути, без усякої вини заслати до Сибіру, міг вільно розпоряджатися своєю особистістю. За поміщиками зберіга-лися лише деякі права щодо нагляду за поведінкою селян, які вийшли з кріпосної залежності.

Однак отримання селянством в повному обсязі вільних прав не було одноразовим актом, а являло со-бою тривалий процес. Не випадково, Маніфест 19 лютого 1861 р. до-сить невизначено проголошував, що кріпосні люди отримають повні права вільних селянських обивателів в свій час. І справді, се-ляни протягом двох років, тобто до 19 лютого 1863 р., зобов'язані були відбувати ті ж самі повинності (панщину й оброк), що й за ча-сів кріпосного права, і підкорятися, як і колись, поміщикам. Упро-довж цього часу Сенат за поданням губернаторів призначав із чис-ла дворян мирових посередників, на яких покладалося розв'язання спорів між селянами і поміщиками і втілення в життя реформи 1861 р. на місцях. Поміщики або мирові посередники повинні були скласти для кожної селянської общини статутні грамоти. Зміст статутної грамоти обов'язково доводився до відома відповідної селянської общини, і селяни мали право вносити до неї свої зауваження і пропозиції. Після того, як селян ознайомлювали з текстом статутної грамоти і мировий посередник визнавав її зміст таким, що відповідає вимогам закону, грамота набувала чинності.

Згода селян на умови, передбачені грамотою, не була обов'язковою.

З цього часу селяни ставали тимчасовозобов'язаними. Поки що вони одержували землю лише в користування і за це мусили розраховуватися повинностями на користь поміщика — панщиною або оброком, які мало чим відрізнялися від їхніх колишніх кріпос-них повинностей.

Положення про поземельний устрій закріплювали на весь пе-ріод тимчасовозобов'язаного стану, що тривав від двох до дев'яти років, а інколи і до 1 січня 1883 р., виконання подібного роду повин-ностей. Так, у губерніях Південної України і в деяких повітах Хар-ківської і Чернігівської губерній сума оброку становила 9 крб. за вищий або указний наділ або ж призначалося 40 чоловічих і 30 жіночих днів панщини. У Чернігівській, Полтавській і частині Харківської губерніях за десятину лану залежно від розряду міс-цевості оброк призначався у розмірі від 1 крб. 40 коп. до 2 крб. 80 коп. Панщина обчислювалася тільки «чоловічими пішими дня-ми» у кількості від 12 до