Найбільшими районами розвитку металообробної та машинобудівної промисловості в Україні були Херсонська, Харківська, Ка-теринославська та Київська губернії. З кінця 60-х років почався швидкий розквіт вугільної промисловості Донбасу. Особливого роз-маху капіталістичне підприємництво набуло у зв'язку з будівницт-вом залізничних шляхів, що перетинали Південь України. У 1872 р.

англійський підприємець Джон Хюз (Юз) побудував у Бахмутському повіті великий металургійний завод, поблизу якого виросло робітниче селище Юзівка (нині Донецьк).

У 60—80-ті роки Україна стає головним центром харчової промисловості в усій Російській імперії. Особливо технічно розвинутими галузями були цукрова, спиртогорілчана, борошномельна. Районами цукроваріння загальноросійського значення були Київщина і Поділля. На початку 90-х років на Правобережжі і Харківщині діяло понад 150 цукрових заводів, які виробляли близько 21 млн пудів цукру (85% загальноросійського виробництва). У 1887 р. у Києві відбувся з'їзд власників цукрових заводів, на якому було утворено Синдикат цукрозаводчиків.

Донецький басейн став головною вугільною базою Російської імперії. Наприкінці XIX ст. Україна постачала 20 млн т вугілля щорічно, що становило 70 % цієї продукції Російської імперії. Важливе значення мало створення в Україні власної залізорудної бази. У середині 80-х років основним районом видобування руди стало Криворіжжя. В Україні було побудовано чотири великих металургійних заводи, частка яких у загальному виробництві Російської імперії досягла 40,7%, в той час як Урал давав лише 35,8 %. Отже, відтісняючи Урал, Південь України перетворюється в основну ву-гільно-металургійну базу.

В Україні відбувалося швидке зростання капіталістичної машинобудівної промисловості. Україна стає головним районом сільськогосподарського машинобудування, найбільшими центрами яко-го були Харків, Катеринослав, Київ, Одеса, Олександрівськ.

До середини 90-х років в Україні склалися промислові райони загальноросійського значення: Правобережжя — з розвинутою цукровою та іншими галузями харчової промисловості, а також ма-шинобудуванням; Південь, який поділявся на Криворізько-Придніпровський район з розвинутою залізорудною та марганцевою промисловістю, металургією та машинобудуванням і Донбас — з розвинутою вугільною, металургійною промисловістю. Слід ще вио-кремити Харківський район (машинобудування, цукрова промисловість) та Одесько-Миколаївський (машинобудування, суднобудування, харчова промисловість).

Розвиток капіталізму супроводжувався в Україні швидким зростанням міст і міського населення. Саме в містах розвивалися промисловість і торгівля, працювала значна кількість ремісників. Узагалі з 1863 до 1897 р. чисельність міських жителів в Україні зросла з 1461,6 тис. до 2988,1 тис. осіб. Такі міста, як Київ, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон, Миколаїв та ін., стали не тільки значними промисловими центрами, а й великими культурними одиницями. У цих містах засновувалися торговельні біржі, здійснюва-лися оптові торговельні операції, налагоджувалася кредитна система, створювалися торговельні фірми. Центром оптової ярмаркової торгівлі став Харків, яскраво виражений торговельний характер мали Полтава, Житомир та ін..

Швидкий розвиток капіталістичної промисловості, зростання міського населення, розширення внутрішнього ринку, збільшення зовнішньої торгівлі впливали на характер і структуру сільськогосподарського виробництва. Долаючи пережитки кріпосництва у вигляді поміщицьких латифундій, відробітків, викупних платежів то-що, капіталістичні відносини поширювалися на всі галузі сільського господарства, викликаючи зміни як у формах земельної власності, так і у взаємовідносинах різних соціальних груп у процесі виробництва. Землеробство України впродовж пореформеного періоду все більше втягувалося в торговельний оборот і поступово перетворювалося в капіталістичне3.

У другій половині XIX ст. в Україні відбувалися корінні зміни в розподілі земельної власності. З 1863 р. до 1902 р. у ринковий обіг в Україні надійшло понад 25,6 млн десятин приватновласницької землі. Незважаючи на збереження поміщицьких прав на володіння землею, відбувалося активне витіснення дворянського землеволо-діння буржуазним. Дворянська земля переходила в руки купців, духовенства, багатих селян. За час з 1877 р. до 1905 р. заможні се-ляни придбали у дворян близько 4,5 млн десятин, збільшивши своє землеволодіння майже в чотири рази. Головну ініціативу у цьому відношенні виявило багате селянство степової України.

Отже, капіталізм, розвиваючись у глибину і в ширину, поступово знищував залишки феодальних форм землевласництва. У процесі капіталістичного розвитку земля дедалі більше втягувалася в ринковий обіг, перетворюючись у товар.

Створення буржуазної земельної власності як нової форми землеволодіння неминуче вело до суттєвих змін у матеріально-тех-нічній базі сільського господарства України, насамперед у зна-ряддях праці, які поновлювалися протягом усього пореформеного періоду. Цьому сприяли, з одного боку, імпорт в Україну і Росію сільськогосподарської техніки з розвинутіших у промисловому від-ношенні західноєвропейських країн, з іншого боку — прогрес власного українського сільськогосподарського машинобудування.

Виробництво сільськогосподарської техніки (молотилок, жаток, плугів) зросло на Півдні України протягом 1870—1890 рр. у 12 разів. Причому сільськогосподарська техніка поступово впрова-джувалася і в заможних селянських господарствах, зокрема, на фермах колоністів і багатіїв, найпоширеніших у південних губер-ніях та деяких інших місцевостях України.

Відбувалося швидке збільшення посівних площ, зростало ви-робництво пшениці й цукру в селянських господарствах. У 1896— 1900 рр. в Україні в середньому збирали 88,8 млн четвертин зерно-вих, у тому числі в поміщицьких економіях — 40,2 млн і в селянсь-ких господарствах — 48,6 млн четвертин зернових. Значна частина зерна реалізовувалася на ринку.

Буржуазія. Однією з найважливіших змін у соціальній структурі суспільства було формування класу буржуазії. Цей процес відбувався в межах загальних для всієї країни закономірностей. Водночас формування буржуазії в Україні мало особливості, які визначалися рівнем розвитку економіки, спеціалізацією виробницт-ва, положенням регіону в системі всеросійського капіталізму.

Розвиток капіталізму в промисловості, поштовх якому дала реформа 1861 р., створив підґрунтя