Як сильно погіршилося земельне забезпечення колишніх кріпаків у деяких губерніях, видно з приклада Саратовської губернії: тут з 1 милл. 78 тис. дес,, що були в користуванні кріпаків, залишилося в селян після «волі» тільки 834 тис. дес. з кожної сотні. При цьому більше колишнього одержала землі чотирнадцята частина селян; у четвертої частини надяг залишився такий же, який і був, а в двох третин, він зменшився, і зменшився дуже сильно. Унаслідок цього, послу «волі» у середньому розрахунку на ревізійну душу довелося по губернії менш 3 дес. (2,8), а до волі приходилося майже по 5 дес.

Але цим південні поміщики не зупинилися. Вони домоглися від уряду дуже важливої поступки, який вони дуже спритно скористалися, щоб майже зовсім обезземелити багатьох колишніх кріпаків. Правила про максимальний і мінімальний наділ говорили про землю, що давалася селянам за плату: за чи оброк за викуп. Бажаючи удержати за собою якнайбільше землі, поміщики чорноземних і стінних губерній наполягли на тому, щоб поміщику за добровільною згодою його із селянами було дозволено, замість повного чи третного надягла в постійне користування за оброк, давати своїм колишнім кріпаком 1/3, частина повного наділу зовсім даром у їхню власність. Цей четвертний чи дарчий наділ одержав у народі кличку «злидарського» чи «сирітського». Якщо повернутися до того приклада, що ми приводили, то в тім повіті, де повний наділ був 2,7 дес., поміщик міг надати селянам замість 2,7 дес. усього лише близько 0,7 дес. на душу, але зате безкоштовно й у власність. Це було б менше, ніж при кріпосному праві приходилося селянину в самих малоземельних маєтках тутешнього повіту.

Але адже на заміну повного і третного надягла дарчим була потрібно згода селян. Ніхто не міг їх змусити відмовитися від повного наділу й узяти «злидарським». Як же пояснити, що дарственников виявилося зрештою досить багато в Росії? Порозумівається це багатьма причинами: по-перше, умови платежу оброку і викуп за наділ були, як ми нижче побачимо, досить важкі для селян; по-друге, у багатоземельних південних краях, де наймання землі в поміщика коштував у той час ще дуже дешево, селяни сподівалися доповнити недолік надельной найманням землі в сусіднього поміщика, не догадуючись, що ціни на наймання землі незабаром і швидко зростуть; нарешті, різниця між третним і четвертним наділом била часто так невелика, що поміщику легко було умовити селян узяти дарчий наділ безкоштовно замість того, щоб платити на третину оброку і ні мати власної землі ні десятини. Насправді: в оремо прикладі третний надяг був дорівнює 0,9 дес. на душу, а четвертний майже 0,7 дес. Різниця в 0,2 дес. на душу, при дешевій оренді, була, так невелика, що третнику здавалося навіть вигідним одержати дарчий наділ.

Усі ці причини і привели до того, що при наділенні кріпаків, що звільняються, землею серед них виявилося досить багато дарчих: саме — 640 тисяч ревізьких душ йди 6%„. Особливо багато таких «злидарських» наділів було на сході і півдні, у таких губерніях, як Оренбурзька (майже 3/4 кріпаків одержали «сирітські» наділи), Уфімськая, Самарська (2/5— дарчих). Пермська, Саратівська, Тавричеська (біля 2/3) Воронезька, Екатеринославська і Казанська біля дарчих).

Тепер подивимося, як леї змінилося земельне положення поміщиків і їхніх селян від цієї перебудови?

Напередодні «реформи» у дворян було близько 105 мільйонів десятин землі, а в скарбниці в Європейській Росії — приблизно вдвічі більше цього. Дворянська земля розподілялася між власниками вкрай нерівномірно, про що можна судити по тому, у кого скільки було у володінні кріпаків. Напередодні скасування кріпосного права в 102 тисяч дворян було у володінні близько 12 мільйонів «ревізьких» душ (11.907 тис.), з яких 100 знаходилися в маєтках великих власників, що тримали кожний не менш 100 ревізьких душ, а таких власників серед дворян не було навіть 1/4 їхнього числа. При цьому майже половиною всіх кріпаків (17%) володіли найбільші з дворян; у кожного з них перебували під владою не менш 500 ревізьких душ, а самі вони ледь складали 4% усього дворянства. У такий спосіб виходить, що в незначної купки дворян була у фортечній неволі ледве не половина всіх поміщицьких селян. Навпаки, інше дворянство, більш 3/4, його, володіло всі разом ледь '/у всіх кріпаків, маючи хто 10, хто 20, хто 50 «ревізьких» душ, не менш сотні. Відповідно до цього розподілу кріпаків серед дворянства, розподілялися і землі. Величезними маєтками в тисячі десятин володіли деякі вельможі, у роді графів Орлових-Давидових, Шереметєв і ін., а безліч повітових дворян були «дрібнопомісними», землі яких обчислювалися одними-двома сотнями десятин.

Головне зло від цих «відрізків» полягало не в тім, що землі в селян стало менше, а в тім, що сама ця земля погіршилася, і при цьому колишні кріпаки потрапили в повну господарську залежності до своїм колишнім «панам». Відбулося це тому, що в «відрізки» потрапили (часто цілком обдумано і з хитрим розрахунком) такі необхідні для селянського, господарства угіддя, як вигони, луги, водопої, проїзд і поле й ін. Деякі поміщики скористалися своїм правом відрізки для того, щоб відняти в селян найкращі землі і залишити їм гірші; інші вирізували селянам у наділ довгі і вузькі смуги, так що селянські полючи виявилися розтягнутими на десятки верст; скрізь наділи виявилися розкиданими черезсмужно в різних місцях і часто з усіх