інші нестатки 9 р. 12 к. на ревізьку душу; у найбідніших волостях Уржумского повіту, за прогодуванням і сплатою податків, може залишитися від землеробства і заробітків не більш 35 коп. на душу. Про шість повітів Тверської губернії заробітками займаються 159.593 душі; вони заробляють, за покриттям усього продовольства, 1.265.613 р., чи близько 8 р. на працівника, тоді як на кожну душу приходиться всіх платежів від 11 р. до 13 р. 30 к. В одній із самих промислових губерній— Ярославської — доход населення від місцевих землеробських (льонарства, огородничества, садівництва, кустарних) і відхожих (іде майже половина дорослого населення, 110—130.000 чіл.) промислів обчислюється в 11 і 1/2 міл. р.; з них значна частина йде на покупку озимого хліба, з іншої сплачується 3.366.390 р. одних державних податей, викупних і оброків, не вважаючи земських і мирських: з ними більш 4 міл., тобто більш 1/3 усіх заробітків. Працівник Костромської губернії повинний зі свого заробітку, якщо він державний селянин, віддати на податі близько 26%1 біли колишній поміщицький — до 41% іншого ледь вистачає на покупку хліба, розміри недоліку якого ми бачили вище. У промислових повітах Нижегородської губернії повинності так великі порівняно з наділами і заробітками, що багато селян цілими селами ідуть невідомо куди, і на місці колишніх селищ коштують пустирі, як, наприклад, у шереметьевських вотчинах Горбатовького повіту.
У тих губерніях, де поза землеробством не мається інших місцевих відхожих промислів скільки-небудь значних, положення селянського населення повинне бути ще більш невигідно. У Псковській губернії, по численню управи, селянське населення купує хліба майже на 8 міл. (7.827.618 р.); податі й інші платежі складають 2.830.22У р. — разом заробити потрібно ому 10.650.000 р. Головним джерелом для покритті цього дефіциту є льнонодство, при незначному розвитку інших промислів; однак, і цей промисел дає доходу по більш 8.365.000 р., так що за всім тим у населенні виявляється недолік у 2.245.000 р. Де ж лляного промислу не існує, там положення селян з кожним роком стає безисходне.
Після всього сказаного немає нічого дивного, що недоїмки з кожним роком нагромаджуються усі у великих і великих розмірах, особливо по викупних платежах, тому що число селян, що приступили до викупу, зросло, а їхнє положення безсумнівне менш забезпечено, чим селян інших найменувань.
1.3 Збезземелювання селян при скасуванні кріпосного права
Розвиток аграрних відносин другій половині ХIX спочатку XX у несло на собі численні сліди кріпосництва. Селянська реформа, хоча вона не скасовувала кріпосне право, відкривши можливість перетворення селянина в дрібного товаровиробника, не зробила його економічно вільним і незалежної, не забезпечила його в необхідних розмірах основним засобом сільськогосподарського виробництва— землею.
Більш того, реформа прицілу до збезземелення величезної кількості селян. Вона перетворила мільйонні маси села в батраків з наділом, кабальних орендарів, прив'язаних за допомогою відрізних земель до поміщицьких латифундій. Сковані круговою порукою і старій громаді селяни змушені були викуповувати свої власні землі, століттями политі потім і кров'ю рабської праці. Вони були змушені виплачувати за землю непосильну данину викупних сум, оброчних платежів і податків поміщикам і державі.
Для післяреформених земельних порядків особливо характерними є ті відрізки землі від селянських наділів у розпорядження поміщиків, що за вимогою дворянських комітетів, що готували реформу, минулого проведені при поземельному пристрої селян у 60-х роках XIX в.
Зіставлення офіційне опублікованих даних про землекористування селян до реформи і після її проведення показує, що але 28 губерніям наділи поміщицьких селян були зменшені при скасуванні кріпосного права на 10% (близько 4 млн. дес.). Однак ці дані дуже неточні, тому що в них применшувалося дореформене селянське землекористування. Багато поміщиків попередньо (до проведення реформи) скорочували фактичні наділи. Дослідження статутних грамот, по яких вироблялося наділення, знайшли, що в дійсності селяни позбавилися значно більшої площі земель, що знаходилися раніше в їхньому користуванні 4. Так, по Московській губернії вважалося, що реформа зменшила селянське землекористування на 7,5%, а в дійсності воно зменшилося на 14,2%; по Відповідно 12,3 і 15,7%; по Смоленської—7,3 і 16,0%, по Саратівської— 38,1 і -12,7%. По трьох лівобережних губерніях України (Полтавської, Чернігівський і Харківський) наділи поміщицьких селян були зменшені на 29,4 % і по трьох південних губерніях (Екатеринославської, Херсонської і Тавріческої) —на 30,8%. У цілому по всіх перерахованих губерніях зменшення селянського землекористування склало 26,1% замість 20,7% згідно з офіційними даними.
Новітні підрахунки статутних грамот по Воронезькій, Курській, Орловській, Рязанській, Тульській і Тамбовській губерніях дали загальне зменшення селянського землекористування в результаті реформи на 15,3% (по колишніх розрахунках землекористування те цим губерніям зменшилося на 14,4%). Несподіваними виявилися результати підрахунків статутних грамот по Курській і Тамбовській губерніях, де відрізки зменшувалися порівняно з колишніми даними відповідно з 18,9% до 9,6% і з 20,6% до 11,8%. На жаль, автори не пояснюють причин настільки великої розбіжності, що в основному обумовлене зменшенням дореволюційного землекористування статутних грамот порівняно з даними, опублікованими Військово-статистичним збірником у 1871 р. По іншим чотирьох губерніях відсоток відрізних земель зростає: по Харківькой -з 21,6 до 25,7, по Полтавській з 11,2 до 16,5, по Херсонській 7,3 до 16,7, по Сумській 10,7 до 12,6 6. .
Як би те ні було, але новітня розробка статутних грамот, що є найбільш достовірним джерелом статистичного визначення розмірів відрізків, дає підставу вважати, що загальна площа відрізних земель значно перевищує 4 млн. дес. Наскільки велике це перевищення,