Особливо, простежується наступна закономірність: із збільшенням площі має-тку зменшувалася питома вага ріллі й садиби і, навпаки, зростала частка лісів. Тобто орілля й ліси за площею, яка ними охоплена, перебували у зворотно пропорційному співвідношенні. Очевидно, це пов'язане з тим, що площа маєтків зростала саме за рахунок лісових угідь (см табл.2.3)

Таблиця 2.3

Розподіл поміщицької землі за угіддями в Київському

Та Радомишльському повітах на початку XX ст. (%) |

рілля | ліс | луки | Садиба | інші | Непри-датні | разом

В цілому | 25 | 55 | 9,4 | 0,8 | 4,9 | 4,5 | 100.0

50-200 дес. | 65,7 | 19,2 | 9,8 | 1,7 | 1,7 | 1,9 | 100,0

Лісові ділянки становили пасовисько для худоби. Проте ними більшою мірою користувалися селяни, ніж поміщики. Пропорції луків були подібні до лісових угідь. Здавалося б, таке багатство луків у великих господарствах повинно зумовлювати інтенсивний розвиток скотарства. Проте цього не відбувалося. Залишки сіна, як правило, продавалися. Розроб-ка лісу, що проводилася переважно в зимовий час, дозволяла використовувати робочу худобу і взимку, тим самим здешевівши вартість робочого дня протя-гом року, але й цього не сталося. В більшості господарські ліси виснажені, внаслідок чого їхня експлуатація була обмеженою.

Зростання площі землеволодіння припускало широке розмаїття угідь. Водночас великі господарства потребували більшої чисельності робочих рук, які важче було знаходити, а отже, складніше було мати ріллю того ж розміру. А це означає, що, з одного боку, необхідно було відносно обме-жити площу ниви, яка потребувала найбільшого застосування капіталу і праці, з іншого боку - можливість отримання прибутку різними шляхами.

Співставлення розподілу угідь у поміщицькому маєтку та селянських господарствах у таблиці 4 показує, що єдиним різновидом їх по якому спостері- гається паритет, був сінокіс (10,7 і 13 %). Селянські садиби обіймала майже половину всієї їхньої землі, в той час яку поміщиків вона займала менше 1 %. Рілля також на поміщицькій землі обіймала лише 6,9 %, на селянській 39,1 %. Водночас ліс у поміщиків становив 79,2 % загальної площі маєтку, в той час, як селяни взагалі не мали таких угідь. Отже, поміщицьких угіддя відрізнялися більшим різноманіттям і меншою розораністю, що негативно відбивалося на якості ґрунтів (см. табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Склад угідь у Барановицькому маєтку Є.А. Гагаріна на 1864 р. |

Поміщицька земля | Селянська земля

Площа угідь, дес | Питома вага угідь, дес | Площа угідь, дес | Питома вага угідь, дес

Садиба | 70 | 0,6 | 1315 | 47,9

Рілля | 993 | 6,9 | 1073 | 39,1

Сінокіс | 1532 | 10,7 | 357 | 13,0

Ліс | 11336 | 79,2 | - | -

Непридатні землі | 377 | 2,6 | - | -

разом | 14308 | 100.0 | 2745 | 100,0

В цілому ж рівень розораності землі в українських губерніях був над-звичайно високим. Незайманий степ практично повністю був зораний, цілини вже на початку XX ст. майже не залишалося, що достало відображення в таб-лиці 5. Відсоток орних земель найвищим був у Подільській губернії (64%). Протягом 25 років він зріс ще на 13 % і склав у 1912 р. 79 %. Високим був цей показник також у Київській, Полтавській, Херсонській губерніях.

Збільшення орної землі відбувалося в першу чергу за рахунок сіножатей. Розмір ріллі свідчити про рівень інтенсивності господарства

За даними Дворянського банку, наприкінці XIX ст. у заставлених маєтках питома вага ріллі, що обрамлялося за рахунок власника, коливалася від 46,4 Полтавській губернії до 82,7 % у Таврійській. По регіонах України показники виглядав таким чином: Лівобережжі - 40,5. на Правобережжі - 64.9, Півдні - 79,3 %. В абсолютних показниках губернії розташувалися в іншому порядку: Катеринославська (284,9 тис. дес.), Полтавська (178,5 тис.), Харківська (92,7 тис.). Замикала цей перелік Таврійська губернія (7,5 тис. дес. ріллі) незначна площа ріллі в якій пояснюється наявністю сприятливих умов для землеробства тільки у материковій її частині.

Таблиця 2.5

Розораність територій українських губерній наприкінці XIX- початку XX ст. (%)

Губернії |

1887 | 1912 | Приріст

Київська | 59 | 65 | 6

Подільська | 64 | 79 | 13

Волинська | 39 | 49 | 10

Полтавська | 57 | 63 | 7

Харківська | 50 | 61 | 11

Чернігівська | 42 | 54 | 12

Катеринославська | 43 | 63 | 20

Таврійська | 44 | 61 | 17

Херсонська | 52 | 68 | 16

Більшість правобережних маєтків залишалося обтяженою сервітутними зобов'язаннями (право селян пасти худобу на поміщицьких землях по збиранню врожаю). Наприклад, В.О.Остроградський придбав Степанський маєток (Рівненський повіт Волинської губернії) у князя Імеретинського, від якого дістався спадковий лісовий сервітут селян. Більшу частину маєтку площею в 23 тис. дес. займав ліс Сервітут був нечітко скреслений, що створювало відчуйне напруженість у відносинах поміщика й навколишніх селян.

У червні 1911 р. управитель маєтку Ї.В.Пересвіт-Солтан повідомляв власнику, що "селяни, які володіли ним горе-сервітутом, мали право пасти свою худобу в поміщицьких лісах, які прилягали до навколишніх