За повідомленням управителя канцелярією Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора в 1909 р. в ряді маєтків Київської губернія працювали на кошти приватних осіб навчальні заклади сільськогосподарського спрямування: Мошногородищенська (Маєток Балашова) й Лобенська (Горват) сільськогосподарські школи, Звонківські (Козловський) сільськогосподарські класи, сільськогосподарське відділення при Тальнівській народній школі (гр. Шувалов), Зозулинська школа домоводства Маріус-Гринсва), Златоподільстке сільгоспучилище (Нарвойш) тощо 14.

Складовою частиною Деребчинського маєтку А.Л.Маса була дослідна сільськогосподарська станція з хімічною лабораторією, Ії мета полягала у виробництві насіння буряку. Паралельно також проводилися дослідження ґрунту та добрив. Лабораторія обслуговувала і сторонніх, з 1889 р. діяв прейскурант за проведення досліджень. На території мастку діяло також дослідне по-ле, яке перебувало у віданні Київського товариства сільського господарств, але всі витрати по ньому прийняв на себе власник. Регулярно в маєтку про-водилися виставки продукції, яка вироблялася в господарстві.

Чимало зусиль для інтенсифікації поміщицького господарства до-клав С.Ю.Вітте, який, за влучним висловом В.Липинського, був "найбіль-шим революціонером Росії, який "дав Росії завеликий розгін, яко-го не міг з гармонізувати зі степеню сприйнятливості цих мас гнилий і слабий російський консерватизм " Зокрема, Вітте активізував діяльність кредитних установ по видачі позик землевласникам. До видачі коротко-строкових кредитів залучалися Державний, акціонерні банки, товариства взаємного кредиту тощо. Умовами кредиту та ретельним контролем за їх-нім виконанням Вітте намагався форсувати капіталістичну перебудову по-міщицьких господарств.

Прикладом такої допомоги може бути клопотання князя К.Д.Гагаріна до Міністерства землеробства й державних маєтностей про видачу позики для запровадження підв'язування винограду до дроту і риття колодязя з вітровим водопідйомником для зрошення плодового саду. Ці заходи передбачалося здійснити в невеликому мастку площею 10 дес. в Ялтинському повіті. Позика видавалася строком на 15 років. Декілька років тому князь Гагарін з подібним проханням звернувся до новоросійського капіталу сільської промисловості. Тоді йшлося про зведення господарських будівель, обзаведення виноробним реманентом, покращення виног-радної лози. Внаслідок реалізації цих намірів виноградник займав 7,5 дес у ньому були представлені сорти каберне й семильйон - всього 63 тис. кущів та 400 фруктових дерев. З однієї десятини пересічно отримувало 150 відер вина, продаж яких по 5 руб. давала 750 руб. Чистий прибуток становив 550 руб. з десятини.

Попри велику кількість позитивних прикладів агротехніка поширювалася повільно, серед причин чого можна назвати низькі і непостійні ціни на сільськогосподарську продукцію; дефіцит капіталу; дефіцит робочих рук; нехватку знань. За словами М.М.Дружиніна, "успіхи капіталістичне підприємництва були безсумнівними, але це був примітивний капіталі періоду первісного нагромадження, породжений жаданням грошове; прибутку без правильного відшкодування "сил" землі", прийнятний пореформених десятиліть XIX ст.30

Показником продуктивності землеробства виступає врожайність осн:.1 них культур. На думку Б.М.Миронова, нерегулярні коливання цін, які замовлялись нестабільністю врожаїв, показують, що через відсталість російського сільське господарство аж до початку XX ст. не могло звільнитися відповідно природи, коливань клімату й погоди, тому і врожайнісгь визначалася б і тою мірою грунтово-кліматичними факторами, ніж соціально-економічні.

Поступово все більше значення набувало угноєння. Наприклад, у поміщицьких господарствах Кременчугського повіту в 1883-1885 рр. Урожая озимої пшениці на угноюваних землях становила 87 пудів з дес.. га немноснпх - 65; жита - 75 і 55, ячменю - 60 і 41, вівса - 57 і 40 пудів з дес. Урожай-ність мала велике значення для визначення прибутковості господарства. Ос-новою для її з'ясування служи відомості Департаменту землеробства ї сільськогосподарської промисловості, які складалися за повідомленнями до-бровільних кореспондентів.

Водночас слід визнати, що це джерело має недо-ліки: повідомлення були нерівномірними, показники могли завищуватися, оскільки нерідко надходили з так званих зразкових господарств. Таблиця 2.7 показує, що на найбільших поміщицьких господарствах урожайність зернових була помітно вищою за пересічну по губернії.

Таблиця 2.7

Урожай зернових у деяких маєтках Харківської губернія в 90- роках XIX

(пуд з дес.)

Назва і власники маєтків | жито | Озима пшениця | Яра пшениця | ячмінь | овес

Маєток графа М.М. Толстого | 79 | 89 | 49 | 58 | 82

Маєток Терновський | 80 | 102 | 60,5 | 61 | 36,14

Маєток Тростянецького Кенига | 90 | 108 | 66 | - | -

Маєток Велика Родзянка Лауніця | 58,6 | 77 | - | 65,8 | 67

Пересічна врожайність по губернія | 7758 | 56,4 | 46,1 | 64

Урожайна статистика з 1870 р. перестала повідомляти роздільні ві-домості по селянських та поміщицьких господарствах. На початку XX ст. були здійснені підрахунки для комісії 16 листопада 1901 р., яка вивчала господарське становище селян через