Контрольна робота

З історії України за темою:

Українські національно-державні утворення 1917-1920 рр. Та проблеми формування їх кордонів

План

Вступ………………………………………………………………………………….3

кордонів……………………………………………………………………………..10

Висновки……………………………………………………………………………18

Література…………………………………………………………………………...19

ВСТУП

Упродовж чотирьох днів лютого — з 23 по 27 (8-12 березня за н. ст.) 1917р. було покладено край багатовіковому монархічному режиму династії Романових. У цей час становлення нової влади виявилося набага-то складнішим. Зразу ж з'явилися два претенденти на владу: перший — Тимчасовий уряд — був органом російського промисло-вого, фінансового та аграрного капіталу; другий — Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів — являла собою асамблею радикально настроєної інтелігенції, робітників і солдатів. Органів влади на місцях вона не мала, але контролювала діяльність Тимчасо-вого уряду.

В Україні, куди звістка про падіння самодержавства прийшла на початку березня 1917р., намітилось, як і в Росії, кілька ліній стратегіч-ного розвитку. Одна з них — зміцнення буржуазного ладу шляхом підтримки економічної, соціально-політичної і воєнної політики Тим-часового уряду. Інша — партії соціалістичної орієнтації визначали курс на соціалістичний розвиток суспільства. Причому якщо меншо-вики, есери та інші обстоювали еволюційний перехід до соціалізму шляхом "визрівання" капіталізму, то більшовики і ліві есери вважали за можливе безпосередній перехід до соціалізму зразу після повален-ня влади капіталізму. Таким чином, даний відрізок історії України вельми цікавий і потребує детального розгляду.

Особливістю України було те, що тут одразу визначилась третя стратегічна лінія — національно-визвольний рух. Він посилювався, з одного боку, завдяки прагненням національної буржуазії зберегти свої привілеї, посісти гідне місце в керівництві, а з іншого боку, через небажання мас миритися з шовіністичною політикою Тимчасового уряду, який виступав послідовним спадкоємцем політики царизму.

Реалізацією цього напряму стратегічного розвитку стало утворен-ня на початку березня 1917р. Української Центральної Ради (УЦР). її політичну платформу започаткували лідери трьох провідних на той час політичних партій —ТУП (Товариства українських поступовців), УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії) та швидко зростаючої партії українських есерів — УПСР. До Централь-ної Ради ввійшли також представники інших політичних партій, груп, організацій, товариств, спілок, гуртків: військових, кооперативних, студентських, духовенства, українських наукового і педагогічного то-вариств, товариства українських техніків та агрономів тощо. Голо-вою ЦР заочно було обрано М. Грушевського.

Партії, політичні та громадські організації, що увійшли до ЦР, під-тримували політику Тимчасового уряду, але домінуючою ідеєю їх діяльності було надання Україні автономії. Соціальним орієнтиром Центральної Ради було селянство, за підтримки якого вона намага-лася, не пориваючи з Росією, утвердити українську державність.

Але після Лютневої революції в українському суспільстві відбува-лися й інші процеси, зокрема створення Рад робітничих і селянських депутатів. Тільки в березні 1917 р. їх виникло близько 170, влітку було понад 250, а восени стало понад 300. Ради були багатопартійними орга-нами, але в них швидко зростали авторитет і роль більшовиків.

Уся складність ситуації в Україні полягала в тому, що робітничі та селянські ради орієнтувалися на ті самі верстви населення, що й на-ціонально-визвольний рух. Згодом це мало неминуче призвести до кон-флікту між ними. Але весною—влітку 1917 р. події розвивалися в до-сить сприятливому для Центральної Ради руслі. У Києві та інших містах пройшли багатотисячні мітинги, збори, маніфестації, відбули-ся з'їзди та конгреси, які назвали Центральну Раду "єдиним компе-тентним органом" у вирішенні українських справ.

Для закріплення своєї ролі як найвпливовішої сили в суспільстві ЦР 10 (23) червня 1917р. видала І Універсал, який проголошував су-веренітет українського народу на своїй землі. Втілення в життя ідей Універсалу та ухвалення законів покладалися на всенародне обрані Установчі збори (сейм).

Важливою подією стало формування 27 червня крайового уряду — Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. Закріплення статусу уряду проголошувалось у II Універсалі 3(16) липня 1917 р. У липні склад уряду поповнився представниками національних меншин. Склад самої Центральної Ради влітку—восени досяг понад 800 осіб. Тому наприкінці червня 1917р. виник ще один орган — Мала Рада у складі 40 осіб.

Розмах національного руху в Україні вже не міг лишатися поза ува-гою Петроградського уряду, який на початку серпня 1917 р. передав українській делегації Тимчасову інструкцію для Генерального секре-таріату, яка окреслювала компетенцію останнього п'ятьма губернія-ми з дев'яти: Київською, Волинською, Подільською, Чернігівською і Полтавською. Обмежувалися повноваження українського уряду у військовій, міжнародній і продовольчій справах, у сферах транспорт-ного зв'язку, пошти, телеграфу тощо. Отже, Інструкція Тимчасового уряду була кроком назад порівняно з II Універсалом. Проте вона ста-ла свідченням відродження автономних прав України, формування української державності на новому етапі

Проте з літа 1917р. авторитет ЦР серед населення України почав неухильно падати, оскільки вона всіляко зволікала з вирішенням го-ловних економічних і соціальних проблем, дедалі більше стаючи на шлях обмеження демократичних та революційних завоювань народу. Хоча ще й не повною мірою, але вже давалися взнаки прорахунки лідерів ЦР щодо робітничого класу та збройних сил, лави яких по-мітно деморалізувалися.

Змінилася обстановка й у Росії. Найрадикальніше крило соціал-де-мократії виступило з ідеєю переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну мирним шляхом, а після липневих подій 1917 р. у Петрограді було взято курс на збройне повстання. 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. влада перейшла до